29 грудня у великій читальній залі лунала розповідь Івана Сварника про його приятеля, відомого письменника Романа Горака, який нещодавно відійшов у потойбіччя, проживши тривале й насичене життя. Можна навіть сказати кілька різних життів – хіміка, музейника й професора, письменника.

Роман народився в Городку 1942 р., здобув тут середню освіту. 1964 закінчив хімічний факультет ЛДУ, далі навчався в аспірантурі, 1972 захистив дисертацію з органічної хімії. Два десятиліття працював у Львівському медінституті (і кілька років у НДІ поліграфії) як педагог і науковець, очолював лабораторію, написав бл. 60 наукових статей, зробив низку відкриттів і винаходів, був знаним фахівцем у галузі дослідження ефірів диселенфосфорних кислот. На початку 80-х років зацікавився історико-краєзнавчими пошуками, почав вивчати життя і творчість Івана Франка, Леся Мартовича, «Руської Трійці», досліджував в архіві історію Городка. 1983 р. вийшов його перший літературний твір про Франка «Тричі мені являлася любов». Повість була новаторською і висвітлювала маловідомі сторінки життя Франка. Тому викликала величезний резонанс і не лише в Галичині. Твір перевидавали 3 рази. Того ж 1983 р. в «Жовтні» вийшла Романова документальна розвідка про походження М. Шашкевича.

З 1993 працював директором Літературно-меморіального музею, цілком змінив життя установи, яка стала потужним культурним осередком Львова й Галичини. Великою популярністю користувалися авторські екскурсії Горака, телефільми про Франка і його епоху. Письменницька робота значною мірою стосувалася Франка («Дім на Софіївці», «Нащадки Івана Франка», «Нагуєвичі, 1936», «Іван Франко і Жовківщини», «Криворівня», «Дорога до Жовтанців», «Лолин», «Львів – місто Івана Франка», «Подільськими дорогами Івана Франка»). Вершиною літературно-дослідницької праці Романа став цикл романів про Франка, створених спільно з Я. Гнатівим протягом 2000-2009 рр., починаючи з «Роду Якова» й до «У притворі вічності». За цей десятитомник Р. Горак і Я. Гнатів були відзначені Шевченківською премією. Взагалі Романа Горака нагороджували різними літературними та іншими преміями, починаючи від «Золотої Фортуни» й до Міжнародної премії УВУ, а також орденом св. Андрія Первозванного. Водночас із адміністративною працею в музеї Роман протягом 2002-2018 рр. був профессором кафедри історії української літератури ЛНУ ім. І. Франка.

Останні роки (після 2017) Р. Горак займався виключно творчою працею й написав більше, ніж за весь попередній період. На особливу увагу заслуговують збірники біографічних есеїв «Львівські історії», «Українські історії», «Журавлі відлетілі. Есеї про Квітку Цісик», «Дітям про Маркіяна Шашкевича», «Вовчухи – село при дорозі», «Борис Мірус», «Ольга Дучимінська», «Андрей Шептицький», «Василь Стефаник», «Лесь Мартович», «Академік Роман Кучер», «Богдан Лепкий». Лише 2025 р., в останній рік життя письменника, він видав романи «Іван Самотос», «Леся Кривицька», Дорога Михайла Дмитріва», «Ностальгія Михайла Біласа», збірник «Охоронці скарбу» про діячів культури, науки, музейників.