До 130-річчя від дня народження польського письменника та художника єврейського походження, який народився в Україні (м. Дрогобич), писав свої твори польською мовою Бруна Шульца (1892-1942) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел.: 255-36-27) пропонує користувачам перегляд книжкової виставки «У мрії міститься якийсь голод дійсності», де представлені його творчість та література про нього. Літературні критики ставлять книжки Бруно Шульца на один рівень із творами Марселя Пруста та Франца Кафки. Посмертна слава Бруно Шульца — світового рівня. Виріс він у багатомовному середовищі: в родині розмовляли польською й німецькою мовами, а на вулиці ще й українською та мовою ідиш. Уся творчість Бруно Шульца може розглядатись як ремінісценція тих вражень та переживань, які він виніс зі свого дитинства, що пройшло у патріархальній єврейській родині у Дрогобичі — галицькому місті з його певним укладом життя, традиціями і ритуалами.

Згідно з метричними книгами, народився Бруно Шульц на передмісті Міські Загороди, (західна околиця за Ринком) у будинку під № 437, працював учителем малювання та ручної праці у дрогобицькій державній чоловічій гімназії ім. Короля Владислава ІІ Ягайла. Був письменником та живописцем, талант якого пробуджений надчутливим, незвичайним сприйняттям середовища, що його оточувало. Як художник на початку 20-х років працював над циклом малюнків «Книга ідолопоклонництва», брав участь у колективних експозиціях у Варшаві та Львові. У літературній творчості письменник шукав зв'язок між причинно-наслідковістю дійсності та законами поетичної мови. Слово у Бруно Шульца — носій першоміфу, у зв'язку з цим мету поезії він бачив у розкритті основ буття, схованих у слові, у поверненні до джерел слова та життя. «Мені завжди здавалось, що витоки індивідуального духу, якщо досить глибоко дослідити їх, губляться в яких-небудь міфічних нетрях. Це останнє дно, далі якого проникнути не можна» — вважав Бруно Шульц.

Цікаво, що історія кохання Бруно Шульца пов'язана з полонізованою єврейкою, польською перекладачкою, учителькою та бібліотекаркою з Бережан (Україна) Юзефіною Шелінською (1905-1991), його компаньйонкою, музою і другом, котра була його нареченою від 1933 до 1937 року. Вона викладала літературу в польському ліцеї для дівчаток у Дрогобичі, де знімала квартиру і жила одна. Юна згадувала: «Увечері ми пили чай з варенням і занурювались в поезії Рільке. Або в нескінченну магію його уяви і метафор, де літали барвисті метелики». Бруно обожнював Дрогобич, в той час як Юна кипіла від гніву коли він йому «співав дифірамби». Він оспівував цей забутий шмат землі, і бачив в місцевій апатії і інертності силу і магію, яку вона не могла оцінити. Вона прийняла рішення переїхати до Варшави, тому що не могла терпіти цю польську провінцію: «я дійсно почала задихатися в Дрогобичі. Я не хотіла більше жертвувати собою без причини. Я не хотіла загрузнути в жалюгідній і передбачуваній щоденності Дрогобича. Його похмурий привид завжди лякав мене. Я мріяла що би ми поїхали жити хоча би до Львова як на початок, але моєю метою була Варшава. А Бруно, вперто мені говорив що Дрогобич це «матриця його життя, його творчості і його космос». Юна зрозуміла, що Бруно не мав ані найменшого наміру створити сім’ю, він не був готовий. У грудні 1937 року вона вирішила накласти на себе руки, проковтнувши снодійне. ЇЇ врятували, але вона вирішила залишити Варшаву й повернутися до батьків до Янова. Бруно приходив до неї в лікарню, але фактично вони брехали один одному. Її батьки нічого їй не сказали. Всі розуміли, крім Бруно, який здається не хотів розуміти. Він продовжував писати їй, але вона йому не відповідала, їй здавалось що краща відповідь – її мовчання. Згодом вона знайшла роботу в Стрию, в польській середній школі для дівчат. Проте війна забрала її батьків і роботу. Вона чула багато пліток про Бруно і ревнувала Шульца до дрогобицьких повій, яких він малював. Тікаючи від війни з рідного дому, вона сховала листи Бруно на горищі. Юна змогла потрапити до Варшави, за кілька днів до його смерті, а далі жила так, ніби він був живим... Юну дуже дратувало те, що всі колишні учні Бруно почали писати і публікувати спогади про їхнього професора. Деякі нісенітниці так її вражали, що вона відписувала з обуренням Єжи Фіцовському У відчаї Юзефіна вдруге вирішила покінчити життя самогубством 11 липня 1991 року. Вона залишила пляшку шампанського в холодильнику. Немає сумнівів в тому, що вона хотіла її відкрити в день народження Бруно. Наступного року йому би виповнилось 100 років. Вона це зробила за допомогою снодійних пігулок. Похована у Ґданьську на цвинтарі Сребжисько.

1992 рік ЮНЕСКО проголосила роком Бруно Шульца. Його книги «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою» перекладені на всі європейські мови, а також на японську, гебрейську, корейську. Франція нагородила мистця (посмертно) найпрестижнішою літературною премією. Ізраїльтяни вирубали п'ять фресок Бруно Шульца в Дрогобичі й вивезли до меморіального музею Холокосту в Ізраїлі. Кілька країн нині змагаються за право вважати Бруно Шульца «своїм» мистцем, хоча кілька десятиліть тому його творчість була відома лише відданим прихильникам його таланту, насамперед у Польщі. Створений творчою уявою Бруно Шульца міфологічний образ Міста — символічний простір, якому притаманні універсальні риси знову ж таки витвореного Шульцом Всесвіту, має конкретні риси все того ж українського Дрогобича.