9 серпня у великій читальній залі нашої книгозбірні розгорнуто виставку під назвою «Благословенний янгол на ниві мистецтва слова», присвячену 80-річчю від дня народження відомого українського поета і перекладача, громадсько-політичного діяча, дипломата, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка (1992) Романа Лубківського.

Роман Мар’янович народився 10 серпня 1941 року в селі Острівець (нині – Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.). Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка (1963). Працював заступником головного редактора журналу «Жовтень» (тепер – «Дзвін»). У 1980-1992 рр. очолював Львівську організацію Спілки письменників України, був членом виконавчої ради українського відділення Пен-клубу, делегатом установчого з’їзду Руху. У 1990-1994 рр. обирався до Верховної Ради України. З 1992 р. перебував на дипломатичній службі: спочатку як посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці, а у 1993-1995 рр. – у Чеській Республіці. З 1995 р. Роман Мар’янович – професор факультету міжнародних відносин та дипломатичної служби Львівського національного університету ім. І. Франка. У 1997-2001 рр. був начальником управління культури Львівської ОДА, у 1996-2000 рр. – головою львівської обласної організації товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, згодом його почесним головою. У 2006-2007 рр. очолював Комітет з Національної премії ім. Т. Шевченка. Не стало Романа Лубківського 23 жовтня 2015 року.

Свого часу мені вже доводилося писати про французький період у біографії нашого славного гетьмана («Універсум», 1995, №1-2). Про видатного козацького  полковника, «дуже здібного полководця» Хмельницького французький посол у Польщі де Брежі ще 1644 р. сповістив кардинала Мазаріні, фактичного керівника Франції. Він вважав, що козаків можна залучити на військову службу у Франції, бо це «досконала піхота, особливо вони здатні до захисту фортець». Навесні 1645 р. Хмельницький разом із Сірком і Солтенком, їздив на переговори до Франції, які завершилися тим, що дві – дві з половиною тисячі козаків восени 1645 р. воювали під Дюнкерком і здобули цю фортецю штурмом. Чи воював тут Хмельницький – невідомо. Але згодом він з гордістю згадував принца Конде, як «свого старого вождя» (Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С. 48).