Цього понеділка екскурсоводи Львова взяли участь у розмові про найвидатнішого львівського історика сучасності Ярослава Дашкевича. Як корінний львів’янин, він усе життя (крім 7 років тюрем і таборів) прожив у нашому місті, добре знав його та любив.

Батьками Ярослава були відомі історичні діячі – полковник УСС (київських) Роман Дашкевич і легендарна Олена Степанівна. По батьківські лінії вчений виводив свій родовід з князів Корибутів, про що нам нагадував масивний золотий сиґнет на його руці. Арситократичною була і його манера одягатися, і поведінка, і ставлення до жінок. Педант за натурою, він ніколи й нікуди не запізнювався, старанно готувався до кожного виступу, який завжди був зваженим, логічним і послідовним. Людина глибоких і обширних знань, чудовий знавець різних, у т. ч. й «мертвих» мов, він був єдиним в Україні знавцем вірмено-кипчацької мови, авторитетним знавцем і дослідником історії вірмен в Україні. Кандидатську «Україно-вірменські історичні зв’язки» він захистив у Єревані. Але перед тим, щойно закінчивши філфак ЛДУ, він 1949 р. був заарештований «за збереження й поширення антирадянської літератури». Побував у тюрмах Львова, Золочева, Києва, Харкова, Петропавловська, в таборах Карабаха й Казахстану. Після повернення до Львова (1956) був безробітним. З 1957 працював бібліографом Інституту суспільних наук, 1962 видав монографію про вірменські колонії в Україні ХV-ХІХ ст., а 1963 захистив кандидатську дисертацію. 1966 звільнений з роботи за вказівкою КДБ, знову безробітний. Далі працював у Музеї етнографії, в Історичному архіві, був безробітним. З 1990 працював у ІСН, а з 1992 створив і очолив Львівське відділення Інституту археографії. Помер 2010 р. у Львові, похований на Личакові.

Я. Дашкевич написав низку статей про заснування Львова Данилом Романовичем і його сином Левом, про пов’язаних зі Львовом Б. Хмельницького, П. Тетерю, І. Мазепу, істориків С. Баронча, Д. Зубрицького, А. Шнайдера, друкаря Г. Карматанянца, бібліографа Івана Левицького, Івана Франка, М. Грушевського, Б. Януша, І. Крип’якевича, А. Шептицького, Й. Сліпого, Ф. Максименка й багатьох інших. Пишучи про Львів, учений підкреслював: «немає сенсу творити нові міфи й пристарювати Львів. Наше місто і так давнє і славне. Його минуле слід старанно вивчати й правдиво висвітлювати».