30 жовтня екскурсоводи,які прийшли на лекцію Івана Сварника, поринули у світ карколомних детективних історій, пов’язаних із найбільшою в Україні крадіжкою культурних цінностей – т. зв львівською «архівною справою». Як не парадоксально це звцчить, але ця справа й досі не завершена.

Історія почалася на поч. 2000-х років, коли в Центральному державному історичному архіві України у Львові (пл. Соборна, 3 а) почали зникати окремі історичні документи – то лист Альберта Айнштайна, то закордонний паспорт митрополита Шептицького, то цінні світлини. Однак тривалий час це не пов’язували в одне ціле: в усьому світі відбуваються більші чи менші крадіжки з музеїв, бібліотек та архівів. Однак навесні 2004 р. кандидат у президенти Янукович перед телекамерами передав Історичму музеєві України в Києві добірку листів Михайла Грушевського, буцімто придбану під час одного з зарубіжних візитів. Оскільки телевізійники показали «дарунок» крупним планом, фахові історики відразу впізнали в цих документах архівну справу. Почався скандал. З’ясувалося, що листи донедавна зберігалися у Львові, у фонді 309 (Наукове товариство ім. Шевченка) Історичного архіву. Водночас виявилося, що з архіву пропали й інші документи Грушевського. Львівська міліція розпочала слідство «за фактом виявлення злочину» - за сюжетом у теленовинах.

Архівне керівництво у Львові (Д. Пельц) і в Києві (Г. Боряк) спробували замовчати факти крадіжок чи применшити їх масштаби. Однак активна позиція науковців Історичного архіву, Інституту археографії, НТШ змусила розпочати в архіві суцільну звірку наявності. Вона тривала півроку й виявила вражаючу картину: злодії винесли з архіву понад 550 справ та тисячі окермих документів з різних фондів. Окрім Грушевського, крали Куліша, Шептицького, Василя Вишиваного (Габсбурга) та інших діячів. Великих втрат зазнали фотоматеріали к. ХІХ-поч. ХХ ст., картографія, зображальні матеріали та ін. Слідство, яке почав Галицький райвідділ, продовжило міське управління, далі справу передали до Києва. Булизатримані один із охоронців фондів архіву, якого відпустили за кілька днів, кілька колекціонерів у Львові й Києві. Однак ні виконавців крадіжок, ні замовників так і не виявили. Адже з’ясувалося, що ниточки тягнуться до високопосадовців – міністра Тостоухова, віце-прем’єра Табачника й пов’язаниз з ними осіб. Архівні питання розглядала Львівська обласна рада, комітет Верховної Ради. Як не дивно, але ні директорку Історичного архіву Д. Пельц, ні її шефа голову Держкомархіву Г. Боряка не те, що не покарали, а нагородили почесними званнями. Отож львівська «архівна справа» стала виразним свідченням високого рівня корупції в Україні. Громадська активність змусила здійснитив архівах певні зміни, однак повернути вкрадене не вдалося.