1 листопада, в річницю Листопадового чину, в головній читальній залі відбувся круглий стіл істориків (М. Литвин, І. Сварник, І. Чорновол) про уроки галицької державо творчості. Іван Сварник наголосив на потребі вивчати й популяризувати значення подій 1918 р., згадав про будівлі у Львові, пов’язані з галицькою революцією, пам’ятні таблиці і 2 пам’ятники, споруджені до 100-ліття ЗУНР. На його думку варто було б мати й пам’ятники Д. Вітовському, К. Левицькому і Є. Петрушевичу.

Микола Литвин нагадав хронологію подій, пов’язаних з боротьбою за державність і сказав, що ця боротьба сягає, певно, початків діяльності «Просвіти» (І. Сварник зауважив, що мабуть 1848 року) в Галичині, далі продовжилася через «Сокіл», «Січі», врешті УСС. Розповідаючи про урядові структури, насамперед Українську Національну Раду, історик підкреслив, що українська інтелігенція взяла якнайактивнішу участь у Листопадових подіях і подальшому будівництві структур як ЗУНР, так і місцевих органів влади. Серед них педагог Д. Вітовський, шкільний інспектор О. Попович, юристи К. Левицький і А. Чайковський, Т. Окуневський, маляр Л. Ґец, письменник М. Голубець, історик С. Томашівський та ін. Мабуть, найвищим проявом державотворчості було створення конституції (проект), добрі закони про освіту, землю та ін. Вдало функціонувала армія – на засадах мобілізації, а не добровільно, як це було в момент безпосередньо Листопадового чину. Окремо вчений підкреслив негативне ставлення Европи до ЗУНР і підтримку Польщі, що відіграло вирішальну роль у подальших подіях.

Ігор Чорновол зауважив, що в УНРаді брали участь усі українські депутати Віденського парламенту й Галицького сейму, які представляли різні політичні партії. Вони володіли значним досвідом парламентської діяльності у Відні, Львові й Чернівцях і цей досвід втілили в Галичині.

Також науковці відповіли на питання присутніх про різні аспекти політичної і воєнної історії тих днів.