18 грудня у великій читальній залі Іван Сварник прочитав для екскурсоводів лекцію про Богдана Януша, який свого часу обіймав високу посаду консерватора доісторичних пам’яток Східної Галичини. Сучасники (Л. Харевичева) запам’ятали його як «несміливу молоду людину з землистою шкірою лиця, світлого блондина, дуже несміливого в спілкуванні». Його характеризували, як людину двоїстої самоідентифікації – русина й поляка. Однак 1919 р., готуючи український «Провідник по Львові», Януш (для українців він писав як «Василь Карпович») висловлюється як палкий патріот України, яка відродилася після віковічного гніту сусідів – поляків і москалів.

Богдан був дуже оддарованою людиною. Попри те, що не здобув не те, що вищої, але й повної середньої освіти (його батько рано помер, і хлопчина мусив заробляти на утримання сім’ї), юнак вперто працював над собою, багато читав і став дуже ерудованим істориком. Перша значна посада, яку він обійняв ще до початку І Світової війни, була директор музею НТШ. В ньому Богдан власноруч сформував археологічний відділ, наповнив його експонатами, здобутими під час численних подорожей по Галичині і власних розкопок. Археологам Януш знаний, як відкривач т. зв. ульвівецької культури. Знаний археолог Полянський згадує, як він прийшов до музею НТШ, і Януш, лише глянувши на його знахідки, відразу визначив, що це палеоліт. На жаль, Янушбув змушений покинути цей музей з незнаних для нас причин. У міжвоєнну добу він кілька років був консерватором Східної Галичини, відповідав за збереження пам’яток історії. Цю посаду був змушений покинути через брак університетського диплома. Однак залишив після себе низку цінних досліджень – «Минуле й пам’ятки Тернопільського воєводства», «Замки й фортеці у Галицькій Руси» (спільно з О. Чоловським), «Дерев’яні церкви в околицях Львова» та ін. Був видавцем наукового часопису «Нумізнатично-археологічні відомості». Під псевдонімом «В. Карпович» публікував численні рецензії в «Записках» НТШ, науково-популярні статті в «Старій Україні», «Ділі». Життя Януша-Карповича закінчилося трагічно у дешевому львівському готелі. Він покінчив з собою через матеріальну скруту, оскільки видавав журнал власним коштом і не міг розрахуватися з друкарнею.

В літературі тривалий час подавалися різні дати його народження – 1887, 1888 і 1889 рр. Лише нещодавно у польській пресі з’явилася публікація метричного запису з церкви св. Юра у Львові, де чітко вказана дата: 23 січня 1887 р., хлопчик, охрещений як «Theodosius Ignatius (binom.)». Документ з Архіву Польської Академії Наук.