3 лютого у відділі мистецької літератури відбулась музична година «Палаючий вогонь творчості» до 85-річчя від дня народження Володимира Ігнатенка, українського співака, педагога. Завідувач відділу Надія Письменна розпочала захід, представивши користувачам книжково-ілюстративну виставку та розповівши про творчість українського співака..

Володимир Ігнатенко (31 січня 1940, лісництво Голубля (тепер — Підлясек, Перемишльське воєводство, Польща) – 27 листопада 2010, Донецьк, Україна) – український оперний співак, тенор, професор Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, заслужений артист УРСР, народний артист УРСР, лауреат Міжнародної премії Національної Спілки театральних діячів України. 1958 року вступив на вокальний факультет Львівської консерваторії. У 1964 році Володимир став актором Львівського театру опери та балету, на сцені якого зіграв у 56 операх – Хозе («Кармен» Ж. Бізе), Енцо («Джоконда» А. Понк’єллі), Стефан, Йонтек («Зачарований замок», «Галька» Монюшка), Пінкертон, Каварадоссі («Мадам Баттерфляй», «Тоска» Дж. Пуччіні), Тангойзер («Тангойзер» Р. Вагнера), Микола Задорожний («Украдене щастя» Ю. Мейтуса), Манріко, Радамес, Отелло, Ернані («Трубадур», «Аїда», «Отелло», «Ернані» Дж. Верді), Азазель («Мойсей» М. Скорика), Назар («Назар Стодоля» К. Данькевича) та багато інших партій.

1983 року його було запрошено на викладацьку роботу до рідної консерваторії на кафедру сольного співу, яку згодом очолив. У 1993 році йому присвоєне наукове звання доцента, а 1999 року – професора. Серед його учнів лауреати та дипломанти міжнародних і всеукраїнських конкурсів вокалістів Н. Перетягіна, Г. Гаврилко, Т. Іванів, В. Лісковецький, П. Радейко, Ю. Шевчук, І. Комаревич, Н. Юречко, А. Блик, М. Корнутяк, Д. Кальмучин, Н. Тацишин, Р. Трохимук, Л. Качала, О. Лановий та багато інших.

Видав книгу-довідник «На сцені Львівської опери». Володимир Ігнатенко помер під час міжнародного конкурсу вокалістів в Донецьку. Похований на Личаківському кладовищі.

Гості мали можливість прослухати аудіозаписи співу Володимира Ігнатенка, що стало зворушливим доповненням до музичної години.