У понеділок велика читальна зала ледь вмістила всіх бажаючих послухати розповідь історика Івана СВАРНИКА про Цитадель, що торкнулася різних сторін минулого Львова, а в дискусії порушувалися й проблеми сьогодення й переспектив використання цього колись військового об’єкта.

Цитадель постала в сер. ХІХ ст., як відповідь влади на революційні події у Львові 1848 р. Її збудували на мальовничому узгір’ї на південний захід від середмістя, між Пелчинським ставом і нинішньою вул. Коперника. Тут було три горби, які звалися гора Шембека (Вроновських), Познанська чи Пелчинська й Каліча. Місце слугувало для відпочинку міщан. На поч. ХІХ ст. львівський археолог Ж. Паулі дослідив на горі язичницьке капище з кам’яною «бабою». А при будівельних роботах тут знайшли багато кам’яних і крем’яних знарядь, поховальні урни та ін. Автор проекту Цитаделі невідомий. А викупом грунтів для війська займалися архітектори Вондрашка й Резіґ. Увесь комплекс будівель, розпочатих 1851 і завершених 1854 р., складався з великої 3-поверхової казарми з червоної цегли, що мала форму розкритої літери «V» й завершуваласяна флангах двома відокремленими 3-поверховими квадратними артилерійськими вежами та 4 окремими круглими (точніше багатогранними ) 2-ярусними т. зв. максиміліанськими вежами для розміщення гармат. Дві з них – на Калічій горі (східна) й горі Вроновських (північна), що мали слугувати для вогневого контролю над містом, були більшими й мали діаметр 36 м. Дві менші вежі були навпроти Пелчинського ставу й Вулецьких пагорбів. Вони мали діаметр 18 м. Усі 4 вежі мали плоску покрівлю, згодом замінену шатровою, бійниці для гармат та ручної зброї. Навколо цих веж були сухі рови, вимощені кам’яними плитами, до брам вели звідні мости.

Після завершення будівельних робіт ту розмістили 30 полк піхоти. Для його потреб викопали глибоку (47 м.) криницю, в другу на 33 м. В центральній частині уз гір’я був плац, стадіон. На схід від укріплень був город для офіцерської кухні. Під час Січневого повстання 1863 Цитадель слугувала додатковою в’язницею.

В листопаді 1918 Цитадель стала важливим українським опорним пунктом. Гарнізоном, основу якого склали усуси, командував сотник Білинкевич (потім Букшований), медчастиною – В. Свідерський. З 11 листопада сюди доправили кілька гармат, які вели обстріл, зокрема, дзвіниці костела Марії Магдалини, де стояв польський кулемет. Поляки постійно атакували Цитадель з заходу й півдня, обстрілювали гарматами. Найбільшим ушкоджень зазнала західна вежа. Однак фортифікації добре слугували українцям, тому всі штурми виявилися невдалими. Залога Цитаделі покинула позицію після наказу командування вночі 22 листопада.

В роки ІІ Світової тут був німецький концтабір «Шталаг 238», де тримали радянських військовополонених, більшість яких була знищена нелюдськими умовами утримання, голодом і хворобами, а також розстріляна. Значну частину українців передали місцевому населенню. Восени 1942 сюди перебазували з Рави-Руської французьких і бельгійських в’язнів. Їх перебування у Львові було не таким жахливим. Їх використовували для розбирання руїн, брукування доріг та ін.. Це давало можливість втекти. Перебування іноземців докладно описане у книзі Т. Піняжка «Львівська цитадель». 26 вересня 1943 р. 300 французів, які вижили, перевели до Стрия, а в Цитаделі розмістили бл. 2 тис. італійців, які після перевороту Бадольйо, хотіли вийти з війни. За наказом командування їх, у першу чергу 53 офіцерів (у т. ч. генерали Манджаніні, Форнаролі й Джанотті), розстріляли. Отож Цитадель мала й таку трагічну сторінку в своїй історії.