24 березня у великій читальній залі історик Іван СВАРНИК розповів про життя видатного галичанина, наймолодшого сина Івана Франка Петра. Він був талановитим ученим-хіміком, долучився до створення «Пласту», воював за незалежну Україну в Легіоні УСС і в Галицькій армії, був одним із творців української військової авіації, а також був письменником, педагогом, видавцем. Усі ці справи робив із запалом, натхненням, яке спонукало й усіх навколишніх до дії.

Петро народився 1890 в Нагуєвичах, рано почав читати й писати, вчився з задоволенням, багато читав. Виявляв неабиякі здібності до чужих мов. Як і всі діти Франка, з дитинства відзначався самостійністю, наполегливістю, був беручким і безстрашним, любив долати труднощі. Від батька перейняв любов до риболовлі, природи, гірських мандрівок. Як і старші брати захоплювався різними видами спорту – гімнастикою, тенісом, лещетарством, волейболом, футболом, мотоциклами. З дитинства захопився хімією, обладнав вдома власну лабораторію. Згодом вступив до політехніки, а водночас мусив заробляти на життя: працював у страховій компанії «Дністер», викладав фізвиховання у гімназії, згодом в учительській семінарії. 1914, як і старший Тарас, добровольцем пішов на війну, був стрільцем , далі поручником у Легіоні УСС. Півтора роки воював, відзначився під Семиківцями й отримав срібний хрест за хоробрість. 1916 навчався в Сараєво у школі бойових пілотів, став повітряним спостерігачем.

В листопаді 1918 брав участь у боях проти поляків у Львові. Командував скорострільною сотнею на Високому замку, особисто підбив польський літак. Водночас очолював референтуру літунства, з 1.1.1919 –сотник. Став одним з організаторів авіаційного полку ГА (аеродром Красне). На поч.. 1919 збитий під Володимиром-Волинським. Утік з польського полону й далі воював. У квітні 1919 очолював місію ЗУНР у справах військовополонених.

До Галичини повернувся 1922, був педагогом у Коломиї. 1931-1936 разом з родиною поїхав на роботу до Харкова. Працював як хімік у НДІ, здійснив низку важливих винаходів. 1936 повернувся в Галичину, викладав у Львові, Яворові. 1939 став викладачем створеного на базі Академії зовнішньої торгівлі Інституту радянської торгівлі у Львові, був деканом товарознавчого ф-ту, депутатом ВР. Однак нова влада не довіряла Петрові Франку. Тому з початком німецько-радянської війни 1941 р. його разом з К. Студинським вивезли зі Львова й розстріляли як «націоналіста» за особистим наказом Хрущова. Місце поховання обох невідоме. Петрові Франкові присвячена окрема експозиція в Музеї Івана Франка (1940-1941 він був його директором). А 2021 р. Наталя Тихолоз опублікувала біографію вченого й вояка «Петро Франко. Формула долі», широко використовуючи архівні документи, спогади рідних, світлини та ін.