Останнього березневого понеділка в бібліотеці, крім екскурсоводів, побувала й група військових, яких заінтригувала лекція І. СВАРНИКА про Героя Радянського Союзу Кузнєцова. Його могила на Пагорбі Слави й досі викликає нездоровий інтерес у москалів.

Історик спробував спростувати численні вигадки й помилки, які досі супроводжують цю суперечливу постать. Зокрема, в сучасній українській історичній енциклопедії помітний вплив радянських і російських творів. Досі не до кінця зрозуміле походження «героя»: він народився 1911 р. в с. Зирянка в заможній селянській старообрядській родині. Німецьку він буцімто освоїв завдяки вчительці й іншим знайомим. Насправді родина, очевидно, була німецькою (про це може свідчити псевдо «Колоніст»). Освіти у 2 технікумах здобути не встиг, був виключений, засуджений за «службову недбалість» і завербований спецслужбами (1932). Працював у різних установах, в т. ч. на Свердловському машинобудівному з-ді. Очевидно, допоміг викрити багато «ворогів», бо 1939 був переведений у контррозвідку центрального апарату НКВС (псевдо «Пух»).

Пройшов добре навчання у вищій школі НКВС, здобув практичні навички володіння не лише німецькою, але й українською та польською мовами, психологією, послуговування різноманітною зброєю. Успішно вербував агентів у посольстві Німечини в Москві. Після 22 червня 1941 переведений у 4 (диверсійно-розвідувальне) управління НКВС. Влітку 1942 відряджений як «Грачов» у групу НКВС «Переможці» майора Д. Медведєва в р-н Рівного, де була столиця райхскомісаріату «Україна». Мав документи обер-лейтенанта Зіберта, німецьке авто з водієм М. Струтинським. У р-ні Рівного здійснив низку нападів на німецьких посадовців: працівника райскомісаріату Гаана й радника фон Райса, інших чиновників. Отримав аудієнцію в Коха (якого мав убити), однак замах не здійснив. Натомість у вересні 1943 вбив імперського радника Геля і його секретаря Вінтера, кинув гранату в ген. Даргеля, застрелив ген. Кнута, вбив імперського суддю А. Функа. На місці замаху підкинув документи вбитого українського підпільника. Це викликало масові репресії проти українців: німці вбили в Рівному 2 тис. заручників і провісили кількасот в’язнів. Після викрадення і вбивства ген. Ільгена диверсант перебазувався до Львова, де також здійснив кілька замахів, зокрема на віце-губернатора Отто Бауера і шефа канцелярії Г. Шнайдера. Як і в Рівному, це спричинило масові розстріли українців. Що й було метою диверсанта. Прикметним у діяльності «розвідника» була ефективна співпраця не лише з радянським, але і з польським підпіллям: йому домопагали Я. Камінський, В. Стефаньський, М. Струтинський, Т. Новак, Л. Лісовська та ін., Надійною базою було польське село Гута Пеняцька. Про це відкрито пишуть Д. Медведєв і М. Крутіков. Саме там групу останнього поповнили місцевими, забезпечили українськими документами, і надалі вона, під виглядом боївки УПА, нападала на польські хутори.

Кузнєцова, Камінського й Бєлова затримали при спробі перейти фронт, українські повстанці біля с. Верба Дубнівського пов. Ті мали з собою докладний звіт про свою діяльність та інші документи. Отож їх допитали й розстріляли. Звіт опублікував М. Лебедь у документальному нарисі «УПА» (Мюнхен, 1946). Версія про Боратин з’явилася в к. 50-х рр.. при зйомці фільму про «подвиги» Кузнєцова. Для нас він є вбивцею і провокатором.