Ім’я Володимира Старосольського довший час замовчувалося: заарештований в к. 1939 р., як один з чільних українських політиків Галичини, він загинув у совєтських таборах 1942 р., а за рік до того в Казахстані померла і його дружина, відома піаністка Дарія з Шухевичів. Діти вижили після заслання: Юрій і Уляна зуміли виїхати на Захід і стали знаними українськими діячами у США. Ігор (п. 1988) був відомим архітектором, одним із основоположників галицької реставраційної школи. Лише нещодавно меморіальна таблиця з’явилася на Коперника, 14, де жив і працював Старосольський у 1905-1918 рр., а минулого року це прізвище увічнили в назві вулиці, яка доти мала ім’я Карпінського.

Володимир-Стефан народився 1878 у м. Ярославі, де його батько працював у суді. Він виводився з давнього українського шляхетського роду з м-ка Стара Сіль на Старосамбірщині. Мати походила з австрійської шляхти, тому вдома розмовляли польською. Українцем Влодко став щойно в гімназії, де вчився зі Стасем Людкевичем. Далі пішов слідами батька: почав правничі студії у Львівському, далі в Краківському та Віденському університетах. У Львові став активним учасником студентського руху: долучився до «Молодої Громади», був одним із ініціаторів сецесії українців зі Львова. Очолював віденську «Січ» української молоді. Докторат зробив у Берліні, практику відбув у Гайдельберзі. 1906 одружився з талановитою піаністкою Даркою Шухевич. У них народилися сини Юрій та Ігор, донька Уляна. Повернувшись до Львова почав адвокатську практику, зокрема провадив захист Мирослава Січинського, який застрелив намісника Потоцького. Зі студентських років поринув у політику, як член соціал-демократичної партії, далі РУП, був одним із її керівників.

1913, разом з І. Боберським та ін., став співзасновником молодіжної парамілітарної організації «Січові Стрільці». Згодом був ідеологом стрілецького руху й творцем Легіону УСС, членом Бойової Управи. З вибухом І Світової увійшов, поруч із Д. Донцовим, В. Дорошенком та ін. до Союзу Визволення України. Також був членом Головної Української Ради. Як четар був представником СВУ при Легіоні УСС. Брав участь у боях, отримав хрест Карла за хоробрість. Восени 1918 став одним із творців Листопадового зриву. Під час подальшої польсько-української війни був ув’язнений у таборі Домб’є, звідки вийшов на клопотання уряду УНР, був товаришем міністра закордонних справ В. Темницького.

Після поразки Визвольних Змагань був на еміґрації у Відні й Празі, викладав право в університетах. В Галичину повернувся 1926 р., продовжив адвокатську практику. Зокрема, був захисником на процесах Мельничука й Шеремети, Лемика, Шумука. Активно діяв у соціал-демократичній партії, працював як науковець: видав монографію «Держава і політичне право» (2 т.), працю про Б. Кістяківського та ін. Обраний дійсним членом НТШ. Як політик користувався високим авторитетом і загальною повагою.

Після захоплення Галичини більшовиками став професором Львівського університету, однак уже в грудні 1939 його заарештували, а в жовтні 1940 засудили на 8 років і заслали разом із родиною. Життя видатного вченого й політика обірвалося в сталінських катівнях 1942 року.

Досить великий особистий фонд В. Старосольського – 670 справ за 1793-1940 рр. відклався у ЦДІА України у Львові. Вченому присвячений окремий том «Записок» НТШ, підготований 1991 р. донькою Уляною.