Відповідно до Указу Президента України від 13. 11.2014 р., у день проголошення в 1919 р. Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної республіки (ЗУНР) 22 січня відзначається День Соборності України.

На початку січня 1919 року Українська Народна Рада прийняла ухвалу про злуку УНР і ЗУНР в єдину державу. Директорія і Рада народних міністрів призначили урочисте святкування об’єднання на 22 січня, бо вказаний день збігався з річницею історичного ІV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою.

24 січня 1919 р. було ухвалено закон про святкування 22 січня як Дня проголошення самостійності України, а з 2014 р. свято отримало назву «День Соборності України».

На виставці представлено видання , в яких висвітлено взаємини УНР і ЗУНР у 1918-1920 роках, описано передумови та основні причини об’єднавчого процесу, охарактеризовано події, пов’язані з умовами укладання Акта Злуки, проаналізовано політичні, соціальні, культурні, історичні аспекти незалежності й соборності України, простежено розвиток відповідних державотворчих ідей, розглянуто шляхи розбудови соборної України за сучасних умов.

Важливе значення для розвитку сучасного готельного бізнесу мають готелі. Вони сприяють поширенню і значному підвищенню рівня організації обслуговування туристів, створенню певного образу готельного обслуговування.

Сучасний розвиток готельної справи у світовій практиці пропонує клієнтові різноманітний готельний сервіс. Щороку засоби масової інформації повідомляють про нові форми діяльності в даному виді обслуговування. Сучасні готелі відрізняються за призначенням, місткістю, поверховістю, типами конструкцій, рівнями комфорту, режимами експлуатації (цілорічні, сезонні), місцем розташування (місто, курорт тощо), функціональним призначенням, забезпеченістю харчуванням, тривалістю проживання в них, рівнями цін. Основні ознаки, що характеризують готелі, це: якість, поверховість, призначення та рівень комфорту.

«Христос воскрес – воскресне Україна!»

до історії української великодньої листівки

Українська діаспора, особливо періоду воєнної еміграції, всіляко намагалася підтримати своїх рідних і знайомих у тяжкі часи московської окупації й тоталітарного гноблення. Одним із матеріальних виявів цієї моральної підтримки були святкові поштівки, переважно різдвяні й великодні, що надсилалися до Радянського Союзу в закритих конвертах, отож мінімально підлягали контролеві цензури й карних органів.

Аналізуючи форму та зміст листівки, слід мати на увазі, що вона створюється за певними правилами й має свої особливості. Як правило, в листівці превалює зображення, а текст лише посилює задум автора й основну ідею твору. Ідея великодньої листівки, зокрема діаспорної – паралель воскресіння Христа зі сподіваннями на відродження незалежної України, підкреслення давніх християнських (а з огляду на писанку, як неодмінний атрибут свята, й дохристиянських) традицій.

50 років, 100, 150 від дня народження Тараса Шевченка як великі дзвони, що змушували стишити ходу, замислитись над життям понівеченого тіла України, її духу, нескореного й незнищенного.

Гнаний з рідної землі, він долав океани і у своїй правді постав у вільному світі. Для мільйонів українців він став тим стержнем, який тримав їхнє українство і не давав розчинитися у чужому світі.

Сьогодні Тарас пройшов шлях довжиною у 200 літ, шлях заборон гласних і негласних, фальсифікацій його ідей і перекручень його смислів, знов приходить до нас у час, коли його вже «не заперечують і за нього вже не переслідують - його просто не помічають, можуть жити без нього» (М. Маринович)