Життєвий спадок ученого-фольклориста Григорія Нудьги (1913-1994) переважить бібліографію публікацій не одного інституту Академії Наук. Він залишив фундаментальні дослідження «Українська дума і пісня у світі», «Не бійся смерті», «Пісні та романси українських поетів», «Пародія в українській літературі», «Республіка козаків», антології «Думи», «Чумацькі пісні», «Історичні пісні» та ін.

Біографія Григорія не заповідала драматичних поворотів. Народившись у Артюхові на Полтавщині, він здобув педагогічну освіту в Гадяцькому педтехнікумі, почав учителювати. Далі вступив до Харківського університету, потім перевівся до Київського, писав кандидатську про пісні літературного походження. 1941 пішов на фронт, під Харковом потрапив у полон, перейшов табори й нацистську тюрму. З 1944 – знову в Червоній армії. Але звідти його відкликали на наукову роботу до Львова, де відновлювали Львівське відділення Інституту літератури. Григорій готувався до захисту кандидатської дисертації, однак у Києві 1945 р. був заарештований за «антирадянську агітацію», отримав 10 років таборів і 5 заслання.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели мовознавчий семінар на пошанування видатного українського лексикографа, фольклориста, громадського діяча, одного з засновників товариства «Просвіта» у Львові, автора «Малорусько-німецького словника» Євгена Желехівського.

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич оглянув стан української мови в XIX столітті, коли проблемою для систематизації української мови та уніфікації правопису було надзвичайне різноманіття говірок та діалектів на території України. Народна мова в Україні не була однакова – полтавці не розуміли і обурювалися словами подільськими, навіть київськими. Мову в українському світі творили учені українці на основі різних українських говорів, слів простої української людини і слів українського письменника.