1 листопада, в річницю Листопадового чину, в головній читальній залі відбувся круглий стіл істориків (М. Литвин, І. Сварник, І. Чорновол) про уроки галицької державо творчості. Іван Сварник наголосив на потребі вивчати й популяризувати значення подій 1918 р., згадав про будівлі у Львові, пов’язані з галицькою революцією, пам’ятні таблиці і 2 пам’ятники, споруджені до 100-ліття ЗУНР. На його думку варто було б мати й пам’ятники Д. Вітовському, К. Левицькому і Є. Петрушевичу.

Микола Литвин нагадав хронологію подій, пов’язаних з боротьбою за державність і сказав, що ця боротьба сягає, певно, початків діяльності «Просвіти» (І. Сварник зауважив, що мабуть 1848 року) в Галичині, далі продовжилася через «Сокіл», «Січі», врешті УСС. Розповідаючи про урядові структури, насамперед Українську Національну Раду, історик підкреслив, що українська інтелігенція взяла якнайактивнішу участь у Листопадових подіях і подальшому будівництві структур як ЗУНР, так і місцевих органів влади. Серед них педагог Д. Вітовський, шкільний інспектор О. Попович, юристи К. Левицький і А. Чайковський, Т. Окуневський, маляр Л. Ґец, письменник М. Голубець, історик С. Томашівський та ін. Мабуть, найвищим проявом державотворчості було створення конституції (проект), добрі закони про освіту, землю та ін. Вдало функціонувала армія – на засадах мобілізації, а не добровільно, як це було в момент безпосередньо Листопадового чину. Окремо вчений підкреслив негативне ставлення Европи до ЗУНР і підтримку Польщі, що відіграло вирішальну роль у подальших подіях.

30 жовтня екскурсоводи,які прийшли на лекцію Івана Сварника, поринули у світ карколомних детективних історій, пов’язаних із найбільшою в Україні крадіжкою культурних цінностей – т. зв львівською «архівною справою». Як не парадоксально це звцчить, але ця справа й досі не завершена.

Історія почалася на поч. 2000-х років, коли в Центральному державному історичному архіві України у Львові (пл. Соборна, 3 а) почали зникати окремі історичні документи – то лист Альберта Айнштайна, то закордонний паспорт митрополита Шептицького, то цінні світлини. Однак тривалий час це не пов’язували в одне ціле: в усьому світі відбуваються більші чи менші крадіжки з музеїв, бібліотек та архівів. Однак навесні 2004 р. кандидат у президенти Янукович перед телекамерами передав Історичму музеєві України в Києві добірку листів Михайла Грушевського, буцімто придбану під час одного з зарубіжних візитів. Оскільки телевізійники показали «дарунок» крупним планом, фахові історики відразу впізнали в цих документах архівну справу. Почався скандал. З’ясувалося, що листи донедавна зберігалися у Львові, у фонді 309 (Наукове товариство ім. Шевченка) Історичного архіву. Водночас виявилося, що з архіву пропали й інші документи Грушевського. Львівська міліція розпочала слідство «за фактом виявлення злочину» - за сюжетом у теленовинах.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Подвижництво Омеляна Огоновського і піднесення нації».

Вступне слово на круглому столі подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він висловив такі світоглядні думки на пошануванні потужного оборонця української ідентичності, ученого-філолога, історика літератури, мовознавця, письменника, громадського і політичного діяча Омеляна Огоновського:

- проблемні питання існування української ідентичності – постійні питання для національно-свідомих українців;

- незнищенність української нації в тому, що вона завжди народжує потужні особистості подвижників;

український вибір Омеляна Огоновського – вся діяльність спрямована на оборону і піднесення української ідентичності, на творення національної сили;