Для екскурсовода простір між Руською і Підвальною – дуже вдячне місце. З одного боку тут Успенська церква поч. XVII й вежа Корнякта XVI ст., з другого Королівський арсенал і архів з австрійськими документами, зі сходу – австрійська гімназія (Зарицький, Лем). Врешті з півдня – імпозантна сецесійна будівля «Дністра» поч.. ХХ ст.

Як писало «Діло» після відкриття «Дністра»: «»Дністер» для русинів має особливе значінь, бо в самім середмістю старинного города Льва є видимим знаком розвитку і економічного поступу автохтонного населення краю». Будівля, спроектована Т. Обмінським і О. Лушринським і споруджена фірмою І. Левинського, є виразною пам’яткою української сецесії, характерною поєднанням європейських традицій (романські вікна 4 поверху, широке використання металу (фірма Стефанівського), керамічної плитки (автор О. Лушпинський) з характерними для Гуцульщини зелено-жовто-коричневими барвами й українського народного будівництва (стрімкі дахи, квадратна вежичка). Українськість підкреслюють два герби на головному фасаді – Галичини (лев, що спинається на скелю) й Наддніпрянщини (архангел Михаїл) з датою «1905». Це символ майбутньої Соборної України, до якої прагнули галичани на поч.. ХХ ст.

Організація української нації «Держава», Резерв дивізії «Галичина» та відділ україніки ЛОУНБ провели презентацію нового видання українського бестселера — книги Юрія Тиса-Крохмалюка «Щоденник національного героя Селепка Лавочки».

Слово привітання знакової події виголосив директор ЛОУНБ, історик Іван Сварник. Він відзначив автора книги як фахового мілітарного історика і представив добірку його книг із фондів Бібліотеки, виданих у різних країнах світу.

Вів презентацію громадський діяч Юрій Антоняк, який визначив контекст обговорення теми заходу, — творення образу національного героя з нібито дурника-вояка дивізії «Галичина» в українському мілітарному бестселері.

Історик, громадський діяч Олег Вітвіцький — автор передмови до згаданого нового видання Юрія Тиса-Крохмалюка висловив погляди видавництва «Українська видавнича справа» на концепцію книги, зокрема, про те, що передмову до неї мав подати вояк сучасної української армії в стилістиці автора твору.

12 серпня у великій читальній залі всі охочі могли почути розповідь історика Івана Сварника про собор св. Юра у Львові – головний храм не лише нашого міста, а й Галичини.

Перекази (їх подає хроніст Зиморович) стверджують, що храм заснував князь Лев Данилович для свого стрия Василька, який захотів стати ченцем. Як каже хроніст, попередньо князь убив дракона, який жив у печері під горою. Очевидно, це просто тлумачення відозви церкви – св.. Юрія-змієборця. Однак І. Крип’якевич в «Історичних проходах» нотує, що печера існувала ще в ХVIII ст. Первісна церква була дерев’яною і згоріла 1340 р. під час захоплення Львова краківським князем Казимиром. Однак її швидко відбудували. З 1341 р. до нас дійшла унікальна пам’ятка – церковний дзвін з написом «В літо 6849 соліян би колок сии святому Юрью при князи Дмитріи игуменом Євфимьем а писал Скора Яков». Згаданий князь – Дмитро-Любарт з литовської династії Гедиміновичів. Напис також свідчить, що церква була монастирською. Як виглядала ця церква невідомо. Збереглося зображення (на портреті Атаназія Шептицького) мурованої церкви, будівництво якої почали 1363 р., а завершили 1437. Це була невелика монастирська церква, мабуть триконхова, з крутим двосхилим дахом, з невеликим ліхтарем по центру. З 1539 р., коли на владичому престолі опинився Макарій Тучапський, церква була і монастирською і катедральною.