9 листопада, в день створення Державного Секретаріату (уряду) ЗУНР, у бібліотеці відбувся цікавий круглий стіл за участі відомих науковців, які вивчають історію Галичини ХХ ст.

Відкриваючи захід, директор бібліотеки, історик Іван Сварник привітав учасників зі святом нашої державності й розповів про передумови виникнення цієї державності. Вона була започаткована 1914 р. створенням Української Національної Ради (І. Боберський, Л. Цегельський, К. Левицький та ін.) на другому місяці Першої світової війни. УНРада у своїй програмі передбачала створення незалежної України на Наддніпрянщині й національно-територіальну автономію українських земель Австро-Угорщини. Тому ключовим пунктом боротьби за незалежність як галицькі, так і наддніпрянські політики вважали поразку Російської імперії. Збройною силою у цій боротьбі став Легіон УСС, сформований Бойовою Управою (І. Боберський, С. Томашівський, В. Старосольський та ін.). Легіон, а далі полк УСС воював у Галичині, в Карпатах, на Поділлі, згодом став кістяком Галицької Армії, яка боролася за нашу державу також у центральній і південній Україні.

Історик Микола Литвин (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича) поділився міркуваннями про державотворення в Галичині 1918 р., зокрема про трансформацію назви ЗУНР, органи державної влади і їхні документи, діяльність уряду в різних сферах – військовій, економічній, культурній, соціальній. Окремо історик зупинився на стосунках з УНР, Українською державою П. Скоропадського. Щодо торгівлі доповідач зауважив, що коли у ЗУНР виникла проблема амуніції, в Угорщину завезли ешелон нафти, але набоїв ми не отримали. На питання І. Чорновола про міжнародне визнання ЗУНР констатував, що інші країни, на жаль, не квапилися з визнанням ЗУНР, так само, як і УНР. Однак на Паризькій мирній конференції делегація з Галичини активно захищала українські інтереси. Досвід державного будівництва для галичан був безцінним, але вони мали значну когорту політиків, які пройшли практику державотворчої роботи в Галицькому сеймі й Віденському парламенті.

Олександр Дєдик , автор фундаментальних праць з воєнної історії, детально розповів про мілітарні аспекти української революції 1918 року в Галичині. Найбільшою проблемою, з якою зіткнулися українці, була мала кількість українських бойових частин у Львові й Галичині, оскільки всі боєздатні формування були задіяні на фронтах. Тому українцям забракло сил для оволодіння усім містом. Подальша лінія фронту проходила там, куди змогли дійти українські військовики. О. Дєдик на конкретних прикладах розповів про бойові дії у Львові, Підкреслив важливу роль у цих подіях Дмитра Вітовського, а далі генерала Остапа Микитки, роль якого залишається недооціненою. Також розповів про деякі міфи, започатковані мемуарною літературою, зокрема досить пізнім інтерв’ю з ген. М. Тарнавським, яке внесло плутанину в розуміння перебігу бойових дій. Наприклад, ніхто не згадує про визначну роль у Листопадових подіях Василя Вишиваного, який домігся передислокації у Львів Легіону УСС. Вигадкою історик назвав твердження про саботаж польських залізничників.

Надія Халак (Інститут української археографії та джерелознавства) розповіла про міждисциплінарний проєкт, створений 2018 р., до сторіччя ЗУНР - інтерактивну карту Львова 1918 р. Дослідниця продемонструвала різні зрізи цієї карти, у якій поєднуються відскановані документи, їхні тексти в публікованих збірниках, світлини, значна кількість енциклопедично-словникової інформації, хронологічний виклад бойових дій на теренах Львова. Текстова й графічна інформація поєднується з картографічною і дозволяє зрозуміти особливості й деталі історичних подій. До створення інтерактивних карт потрібно залучати істориків, картографів, комп’ютерників. У світових наукових центрах, напр., у Єльському ун-ті, існує кафедра, де навчають цим методам.  Щодо інтерактивної карти Львова 1918 р., то з нею можна ознайомитися за покликом: https://www.arcgis.com/apps/Cascade/index.html?appid=c2f753dc9c714f5a9c518f70f891fcf4