Skip to content

ЛОУНБ : офіційний сайт : Львівська обласна універсальна наукова бібліотека

Українська писемність та національна ідентичність
П'ятниця, 11 листопада 2022, 12:59

Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище, відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Українська писемність та національна ідентичність».

У вступному поетичному слові представник ОУН «Держава», завідувач відділу україніки Євген Салевич нагадав філософське висловлювання німецького поета Фрідріха Гельдерліна про те, що «ми люди є мовленням» і «тільки там, де є мова, є світ, і тільки там, де є світ, є історія», і розвинув власні поетичні думки. Все, що ми бачимо у нашій свідомості, відтворюється словами. Навіть якщо ми не говоримо, а дивимося на речі, істоти, явища світу, усередині нас промовляє слово, яке їх означує. Коли ми говоримо про мову – ми насамперед говоримо про світанок людини і нації, про світанок української людини в слові і світанок української нації в слові. Дарунок від Бога народитися в найпрекраснішій мові на світі і бачити через її віконця світ. Щастя від Бога бути знавцями, хранителями, носіями української мови й творцями в мові. А відтак – щастя від Бога народитися та бути українцем. Промовець визначив контексти розмови на круглому столі: мова і писемність – національна гордість українців; історія мови як свідчення її давнього походження; мова нашої цивілізаційної сили, культури, величі, обраности; боротьба проти нищення мови, як основи української ідентичности і українського світу.

Видатний перекладач, письменник, учений Андрій Содомора розпочав своє слово улюбленим закликом давньоримського філософа Луція Аннея Сенеки «Поспішай до мене, але до себе – насамперед!». А далі продовжив рядом власних думок: Слід плекати стежку до себе, у свій світ. Йти до людей не порожнім, а збагаченим чимось, щоби можна було щось їм дати. Іти геть від Москви, іти до себе і до високого стилю рідної мови. Маємо зрозуміти, якою мовою ми виколисані і що ми втрачаємо. Ми втрачаємо живе українське слово, живу народну мову, яка дихає цим світом, яка має свою техніку і національний контекст, яка лягає на душу. Мова втрачає той дорогоцінний відсоток, який визначає наше українство. На завершення слова промовець закликав берегти українську ідентичність і виборювати українськість в українській мові.

Доктор філологічних наук, професор, завідувачка кафедри українського прикладного мовознавства Ірина Кочан розповіла про історію творення української мови за працями відомого вченого Юрія Шевельова. Вона назвала періоди становлення і розвитку нашої мови: протоукраїнський — VII-ХІ ст., давньоукраїнський — ХІ-XIV ст., ранньосередньоукраїнський — XV-XVI ст., середньоукраїнський — середина XVI-перші роки XVIII ст., пізньосередньоукраїнський — XVIII ст., сучасний — від останніх років XVIII ст. до сьогодні, говорила про перші давньоукраїнські писемні пам’ятки, про дві літературні мови – церковнослов’янську і руську писемні мови в Руси, якими написані «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід», «Руська правда», про староукраїнську писемно-літературну мову, яка функціонувала в Україні до кінця XVIII століття. І. Кочан висловила також власні думки щодо тверджень польського мовознавця XIX століття Михайла Красуського і сучасного українського мовознавця Костянтина Тищенка про давніше походження нашої мови за санскрит. Також учена назвала пам’ятки української писемності, які засвідчують, що українська мова є однією з найпрекрасніших європейських мов.

Історик Іван Сварник продемонстрував присутнім копію берестяної грамоти з княжого Звенигорода 1110-1137 рр. Це приватний лист міщанки Говенової до свого сусіда Ніжнича, який позичив у неї коня на тиждень, але вчасно не повернув. Ця записка побутового характеру свідчить про загальну грамотність серед галичан у той час, коли Москви ще не існувало, тому ні про яку спадковість москалів від нашої Руси не може бути й мови. Окрім того, відомі вчені (Я. Дашкевич) стверджували, що насправді в Росії існувало два цивілізаційні осередки – слов’янський (Новгород, Псков) і угро-фінський з великим впливом тюрків. Перший став об’єктом тривалої агресії з боку Москви і був знищений. Хоча сліди культурної відмінності (вищості) Петербурга помітні й досі. Історик зупинився також на історії книгодрукування, пов’язаного не лише з Іваном Федоровичем (1574), але й із дофедоровським книгодрукуванням, яке існувало за 100 років до цього (Степан Дропан).

Історик і поет Петро Шкраб’юк говорив про органічний розвиток української нації і української мови на противагу штучній російській мові, яка, на переконання вченого, веде Росію до загибелі. Код української нації – в мові, культурі, історії, пам’яті. Наша мова живе на генному рівні і в критичні моменти життя українець починає говорити забутою рідною мовою. Так заговорили в гарячці письменник Михайло Коцюбинський і генерал Петро Григоренко. Мова може пробудитися в українця чи українки в момент національного приниження. Коли білогвардійці сміялися з нашої мови, присутня російськомовна на той час Олена Теліга обурилася і стала на захист незнаної рідної мови. До української мови також навернулися російськомовні українці Григір Тютюнник та Іван Дзюба. Краса української мови не раз впливала й на чужинців і вони ставали її носіями і патріотами. Чужинцями, які стали носіями нашої мови, були кримський татарин, учений і письменник академік Агатангел Кримський, австрійський ерцгерцог з династії Габсбургів Василь Вишиваний, письменники і поети – німець Освальд Бургардт, іспанка Наталена Королева, росіянин Леонід Кисельов.

Дослідник давньої української літератури Павло Салевич розповів про мову «Слова о полку Ігоревім», яке, на думку доповідача, не починає українську літературу княжого часу разом із церковними українськими творами, написаними за грецькими і болгарськими зразками, як помилково загальноприйнято досі вважати, а завершує період української родової міфологічної дохристиянської літератури. Спершу учений вказав на жалюгідний стан її вивчення в Україні – в українських вузах і Національній академії наук України. Розповів про те, що досі в Україні (за понад 200 років її вивчення) не лише належно не вивчено мову «Слова», а й не навчилися читати оригінал тексту – читають найчастіше на московський лад, немає науки про «Слово» взагалі, немає навіть державного розуміння важливості вивчення пам’ятки, яка є свідченням великої української дохристиянської культурної традиції. Складається враження, що згадана українська пам’ятка, написана в ХІІ столітті – у золотий вік нашої княжої культури, добре знана і високо піднесена в усьому світі, в Україні, на жаль, нікому не потрібна. Говорячи про мовні особливості «Слова», П. Салевич наголосив, що це без сумніву стара жива українська мова, що, зокрема, увібрала діалектні форми і перемішана з українською книжною (українською церковною мовою). Мова «Слова», на думку доповідача, ближча до сучасної української мови, аніж до української мови ХІV-ХVІІ ст. В мові «Слова», наприклад, знаходимо такі сучасні українські нормативні висловлення, як: звенить слава в Києві, один брат один світ світлий ти Ігорю, зорі світ повідають і багато інших. Також додав, що традиціоналізм «Слова» без сумніву відбився й на обличчі його мови, що серед іншого необхідно враховувати під час уважного вивчення мови «Слова».

Громадсько-політичний діяч Ігор Кузьмак навів яскраві історії замилування чужинців українською мовою, навівши приклади: коли на засіданні у Бельгії в королівському палаці коло столика української делегації ходив індус аби почути мову своїх далеких арійських пращурів з України, а на острові Балі на одній вечірці чужинці раптом заспівали пісні «Ой, чий то кінь стоїть» та «Ніч, яка місячна». Ігор Кузьмак наголосив також на мові нашої духовності і на її цивілізаційному призначенні.

Громадський діяч Юрій Антоняк зазначив, що тепер, як і в часи Руської держави українська мова має свою армію і флот, свою еліту і народ.

Громадська діячка, медик Зоряна Іванків висловила думки про особливості людського мовлення, зокрема, про єднання звуків у слова вібрацією землі і про божественне їх поєднання на святій українській землі.

Акторка Тетяна Павелко у ліричному відступі продекламувала високе поетичне слово Юрія Липи – його поезії «Призначення» і «Черниця», а співом пісень зачаровували оперний співак і композитор Роман Ковальчук та гостя Ольга Донеччанка з Донецька, авторка пісень про війну на сході України. У круглому столі також брали участь директор видавництва «Каменяр Дмитро Сапіга, професор Роман Базилевич, художники Василь Семенюк, Ігор Копчик, заступник директора ЛОУНБ Тетяна Григор’єва та інші.

 

Лічильник

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterToday24
mod_vvisit_counterYesterday589
mod_vvisit_counterThis week2660
mod_vvisit_counterLast week5084
mod_vvisit_counterThis month28367
mod_vvisit_counterLast month36482
mod_vvisit_counterAll days3783390

We have: 11 guests online
Your IP: 3.236.65.63
 , 
Today: лист. 30, 2022

Партнери

Банер
Банер
Банер
Банер

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

Банер
Банер

Соцмережі

AddThis Social Bookmark Button