4 вересня львівські екскурсоводи взяли участь у з’ясуванні питань, дуже цікавих як для львів’ян, так і для українців загалом, а також для поляків. Не раз лунали також, згадані в негативному контексті, Англія і Франція. Однак найбільше «гикалося», вочевидь, росіянам.

Адже розмова стосувалася дуже важливого для історії ХХ ст. періоду: створення незалежних Української і Польської держав та їхньої мілітарної співпраці в боротьбі проти червоної Росії. Також боїв за Львів, Броди, Буськ і Варшаву 1920 року.

Варшавська угода, підписана українцями й поляками у квітні 1920 р., передбачала взаємну збройну підтримку. Її результатом став спільний похід польського (20 тис.) і українського (15 тис.) війська на Київ. Нашу столицю союзники відвоювали в червоних 5 травня. Однак українське село не відповіло на похід повстанням, не підтримало поляків, вбачаючи небезпеку повернення польських панів. Свою роль відіграли й червоні агітатори. Більшовики мобілізували нові сили й перейшли в контрнаступ. Тепер уже полякам і українцям довелося обороняти Броди, Буськ, Львів, Замостя й Варшаву. «Диво на Віслі» 1920 р. стало підсумком вдалої оборонної операції під Львовом. А також героїчної оборони Замостя українськими дивізіями ген. Марка Безручка й морською піхотою Михайла Білинського.

На жаль, Пілсудський не зміг надалі підтримувати українську боротьбу за незалежність. Ризьке перемир’я з більшовиками було вимушеним кроком, спричиненим тиском з боку Антанти, а Пілсудський вибачився перед українцями. Війна закінчилася Ризьким миром 1921 р., що передбачав автономію української Галичини під протекторатом Ліги Націй з подальшим проведенням тут плебісциту. Однак історія склалася по-іншому.

Так чи інакше, 1920 рік залишиться славною сторінкою політичної і воєнної співпраці українців і поляків у боротьбі проти спільного ворога. Особливо важливою ця співпраця видається в наші дні.