3 листопада у великій читальній залі всі охочі могли послухати розповідь Івана Сварника про вчену,архівістку й палку шанувальницю Львова Луцію Харевичеву.

Як розповів історик, доля цієї талановитої жінки склалася драматично: 1939, з приходом «перших совітів», вона втратила свого коханого чоловіка, Здзіслава Харевича, а 1943 була й сама розстріляна фашистами в концтаборі Освєнцім за участь у польському підпільному русі.

Луція (Лукія) народилася 1897 р. в м. Чесанові (пол. Цєшанув) в родині повітового урядовця Яна Стшелецького й Цезарини Мікуловської, яка була українкою, донькою греко-католицького священника. Маму дуже любила, отож частину публікацій підписувала псевдонімом «Цезарина Мікуловська». Вищу освіту Лукія здобула у Кракові та Львові. Улюбленим професором здібної студентки був Ян Птасьнік, знаний фахівець з історії середньовіччя і спеціальних історичних дисциплін. Саме він прищепив Лукії повагу до джерел. Докторат вона захистила 1924 р., почала викладати в гімназії, стала секретарем часопису «Квартальнік гісторични». А 1926 р. професор запропонував Лукії стажування у Сорбонні. Там молода вчена познайомилася з ідеями славної школи «Анналів», яка пропагувала вивчення історії людини, а не держави, поглиблені студії соціології і культурології. Повернувшись до Львова, Лукія плідно зайнялася наукою. На основі архівних документів написала цікаві розвідки про історію міст (Львова, Золочева та ін.) і міщан, про торгівлю Львова, водогони, епідемії, про Чорну кам’яницю, про жінку в давній Речі Посполитій.

Найбільшу славу принесло вченій фундаментальне дослідження з історіографії Львова (1938), яке охоплює 1605-1937 рр. й містить огляд сотень праць польських, німецьких, українських, вірменських, жидівських авторів про Львів. З українських авторів Харевичева розглядає праці Д. Зубрицького, І. Шараневича, А. Петрушевича, М. Грушевського, І. Крип’якевича, М. Голубця та ін. Я. Дашкевич вказує на тенденційне звинувачення авторкою Зубрицького в ненависті до всього польського й надто критичну оцінку «поверховості» праць М. Голубця. Натомість вона високо оцінює праці А. Петрушевича, М. Грушевського за сумлінне опрацювання архівних джерел. Ця праця, що не втратила актуальності й нині, дозволила бібліографові В. Шишці назвати її «єдиноюі неперевершеною». Гостру критику «Союзу українок» викликала брошура Харевичевої «''Ukrainski” ruch kobiecy». Хоча вчена була єдиною, хто посмів ужити заборонене владою слово «український» (замість нього писали «руський»). З 1930 р. Лукія Харевичева займала високу посаду кустоша Історичного музею у Львові, водночас працювала в Архіві м. Львова й викладала в університеті. У вересні 1939 Лукія Харевич не була репресованою чи відстороненою від роботи. Вона продовжила викладання, але вже українською мовою. Натомість її чоловіка Здзіслава Харевича, який займав високу посаду начальника департаменту безпеки Львівського воєводства, НКВД заарештувало і знищило. 1940 р. Лукія переїхала до Варшави, брала участь у польському підпільному русі. 1943 р. її заарештувало гестапо, а 17 грудня 1943 р. вчену розстріляли в Освєнцімі.