18 червня у великій читальній залі знову лунала розповідь про нашого славного земляка, доктора Осипа Олеськова, організатора української еміграції до Канади в к. ХІХ ст.

Гостей привітав І. Сварник, який коротко розповів про бібліотеку. Аудиторію на лекцію, яку читав Михайло Перетятко, організував П. Комар, депутат Львівської обласної ради І скликання. Він розповів про різноманітну культурно-просвітницьку діяльність колишніх депутатів, які й зараз залишаються активними громадськими діячами.

М. Перетятко розповів про село Олеськових Нову Скваряву, про життєвий шлях доктора Олеськова, його освіту, науково-педагогічну діяльність. Окремо зупинився на дружбі Олеськова з І. Франком. І, звісно, детально розповів про ідею організації масового переселення галицьких селян до Канади й діяльність Осипа Олеськова в цьому напрямку. Розповідь М. Перетятка доповнив З. Яворівський, земляк Олеськова. Зокрема, сказав про публікацію книги про славного земляка, увічнення його в селі, у Львові й у Канаді, впорядкування могили.

Т. Пахолюк поділився міркуваннями про організацію веломандрівок та про потребу кращої музеєфікації села, де багато цікавих для ознайомлення місць.

Цього понеділка гості бібліотеки стали учасниками розмови про історика Богдана Якимовича, людину, яка дуже прислужилася нашій історії, культурі, військові й містові Львову.

Богдан Якимович (1951-2022) прожив лише 70, але за життя встиг більше, ніж деякі академічні інститути. Богдан народився в селі на Тернопіллі в учительській родині. 1974 закінчив Львівську політехніку, як інженер-будівельник. Працював за фахом на ЛАЗ-і, був на комсомольській роботі, потім керував ЖЕО Ленінського району Львова. Згодом дуже пишався, що саме з його ініціативи район став Франківським. Однак від юнацьких років хлопця вабила історія. Отож 1985 р. він вступив до заочної аспірантури Інституту суспільних наук АН УРСР, активно займався громадською діяльністю в період національного відродження. Зокрема, був одним з науковців, які домоглися відродження нашої національної символіки. Від 1990 був членом комісії з перейменування вулиць Львова. Саме завдяки Богданові в нашому місті з’явилися вулиці ген. Тарнавського, Грекова, Алмазова, Микитки, Курмановича та інших військовиків. 1994 захистив кандидатську під керівництвом Я. Ісаєвича й працював науковим співробітником цього інституту. Саме в цей час став співорганізатором Міжнародного форуму «Іван Франко і світова культура». Долучився до створення нового вишівського підручника «Історія України», написав розділ «Культура» доби козаччини. 1998 очолив Наукову бібліотеку Львівського університету, організував гідне відзначення 400-річчя бібліотеки, постійно дбав про поповнення фондів, технічну модернізацію, належний науковий рівень бібліотеки. 2007 через конфлікт з ректором залишив директорську посаду й перейшов на викладацьку роботу в університет. До останніх днів був професором кафедри історичного краєзнавства.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели наукову конференцію «Олена Пчілка – берегиня української нації і української національної традиції».

Вступне слово на пошанування видатної діячки української культури – письменниці, перекладача, фольклориста, етнографа, публіциста, редактора, видавця, матері геніальної Лесі Українки подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він висловив головну мету заходу – змалювати символічний образ Великої матері українського роду та окреслити відповідний національний проект і визначив контексти обговорення теми:

Конкретика знакових вершин і глибин на шляху видатної українки творить символічний образ Великої матері.

Творча спадщина Олени Пчілки для українських дітей є основою тривання українського світогляду і піднесення молодої нації. «Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання». «Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна», – така національна правда у її висловлюваннях.

17 червня минає 90 років з часу створення Національної спілки письменників України – творчої організації професійних літераторів: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Письменницька громада завжди була центром політичних перетворень у країні, оскільки митці слова ніколи не були осторонь історичних і політичних подій, які вирували в нашій державі. Письменники були і залишаються каталізатором найважливіших прогресивних думок, які гуртують навколо себе однодумців, і самі стають поводирями нації.

У великому читальному залі експонується виставка «Борімося за душі», на якій представлені книжки, газети й журнали класиків української літератури та молодих літераторів сьогодення. Маємо щиру надію, що користувачам буде цікаво дізнатися про історію та діяльність НСПУ та її вплив на душі українців.