Вже традиційно цього понеділка, 25 вересня, в бібліотеці зібралися екскурсоводи, аби послухати лекцію історика Івана Сварника про Ярослава Ісаєвича та його внесок у вивчення історії Львова, Галичини й України загалом.

Ярослав Ісаєвич народився 1936 р. на Волині, в с. Верба, в родині відомого політичного діяча, члена Центральної Ради Дмитра Ісаєвича. З дитинства, яке провів у Стрию, багато читав. 1957 закінчив історичний факультет Львівського університету. Здібний студент звернув на себе увагу викладачів, і його залишили асистентом на кафедрі південних і східних слов’ян. З 1958 став аспірантом Івана Крип’якевича в Інституті суспільних наук. Займався давньою історією Дрогобича, і вже 1961 р. захистив кандидатську на цю тему. В ІСН Я. Ісаєвич працював до кінця свого життя, до 2010 р., в т. ч. понад 20 років (з 1989) був його директором. Паралельно з науковою й адміністративною роботою був педагогом. 1967-1969 викладав у Львівському університеті, 1981-1983 рр. був професором Івано-Франківського педінституту, 1988-1990 працював у Гарвардському університеті. 1978 захистив докторську дисертацію в Москві на тему, якою займався половину життя – «Історія друкарства на Україні та його роль у міжслов’янських культурних зв’язках (ХVI-XVII ст.). 1993 став академіком-секретарем НАН України, а протягом 1993-1999 очолював Міжнародну асоціацію україністів.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели наукову конференцію «Українські національні первні: трипільська цивілізація».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич висловив такі світоглядні думки про трипільську цивілізацію в контексті української національної історії:

- потреба усвідомлення давньої історії – визначальна в триванні нації;

- потреба творити український світ в первісній традиції, яку нам дав Бог, беззаперечна для подальшого збереження української ідентичності;

- потреба пізнавати культуру Трипілля, тлумачити знаки та символи наших далеких предків особливо важлива для нинішнього шляху української історії і сповнення історичної місії української нації;

- український світогляд та українська ідентичність значною мірою незмінні впродовж тисячоліть тривання нашої нації від часів Трипілля – тому є потреба пізнати себе у трипільській культурі, якими нас створив Бог: за Леонідом Білецьким «наблизитись … безпосередньо до душі української нації, відчути … тремтіння національного духа… у … первісній вірі українського народу».

20-21 вересня у Львові відбувся просвітницький семінар «Історія – (не) пропаганда. Війна за минуле», організований Українським інститутом національної пам’яті (в. о. голови Володимир Теліщак). Захід, звісно, міг відбутися лише за сприяння ЛОР і ЛОВА. Хоча ніхто з представників влади не зважив за потрібне привітати учасників. Перший день мав цільову аудиторію – працівників музеїв і бібліотека Львівщини. Другий – освітян – учителівісторі та захисту України, заступників директорів закладів з виховної роботи. Метою семінару було подолання російської пропаганди у сфері історії і зміцнення української державності.

Доповідачками були Ганна Байкєніч, яка відає методичною роботою Управління наукового забезпечення УІНП, Олена Охрімчук, керівниця Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах, Ксенія Дворнікова з Музею Майдану (Революції Гідності) та ін. Як випливало з виголошених рефератів, УІНП в нових умовах займається: