7 серпня минає 150 літ від дня народження відомого галицького митця Осипа Куриласа ((1870-1951). Він прожив довге й насичене життя, бачив Австро-Угорщину, визвольні змагання, відродження України, пережив Першу і Другу світові війни, залишив виразний відбиток на формуванні української мистецької культури ХХ століття. Був незрівнянним портретистом, майстром олійного живопису, чудовим графіком, пейзажистом і баталістом. А головне – свідомим українцем, який воював за незалежність України в лавах Легіону УСС, очолював мистецький відділ Пресової Кватири. Воював пензлем і пером, фіксував хвилини тріумфу української зброї і сірі будні війни, ілюстрував стрілецькі журнали «Бомба», «Самохотник», залишив чудові портрети Сеня Ґорука,Василя Дідушка, десятки поштівок на стрілецькі теми. В радянські часи творчість митця замовчувалася, значна частина їх була фізично знищена. Нещодавно Андрій Крижанівський видав цінне дослідження про життя і творчість Осипа Куриласа, доступне користувачам бібліотеки у відділі мистецької літератури.

З величезним подивом дізнався про допис п. Івана Мотринця, якого досі мав за цілком інтелігентного чоловіка й письменника. Особливо вразило негативне ставлення до бібліотекарів, як до невігласів і варварів. Невже це про нас? Найперше хотів би навести думку світлої пам"яті Євгена Сверстюка, якому свого часу показував обласну бібліотеку: "наші полиці заставлені книжками совєтської епохи. Більшість із них ніколи не будуть прочитані.. І не тому, що перейняті духом зужитої ідеології. Основна їхня вада - лжесвідчення. Вони неправдиві". Повертаючись до побаченого п. Іваном - так, ми час від часу вивозимо макулатуру. В т. ч. й книжки. Це зужиті (пошкоджені) примірники, морально застарілі видання, дублетні та ін. Макулатуру ретельно відбирають у відділах, перевіряють члени комісії, складають переліки. Все відповідно до правил роботи. Та головний мотив - потреба звільнити частину сховищ для нових видань. Ви не повірите, пане Мотринець - у КОЖНІЙ бібліотеці України нині, на 30 році незалежності, понад 50% фондів - радянські книги російською мовою. Саме ті, про які казав Сверстюк. Особисто я читаю російською, як і англійською, польською, чеською, латинською та ін. Однак пересічний читач, наша молодь воліє не російський переклад тої ж Economics, а український чи й оригінал. Не заважаймо ж йому забути про СРСР. Це була держава, яка знищила Зерова, Плужника, Драй-Хмару, Хвильового, Куліша, а таких людей, як Тичина, Рильський, Сосюра змусила співати в унісон з Єжовим і Берією. Залишмо ж минуле в минулому!

Іван СВАРНИК, директор ЛОУНБ

Сьогодні, 29 липня, Україна відзначає 155-річчя від дня народження Андрея Шептицького.

Андрей (до висвячення Роман-Олександр-Марія) Шептицький – найвидатніший релігійний діяч України ХХ століття. За впливом на громадсько-політичний рух і життя суспільства, за внеском у розвиток української культури, за рівнем інтелекту й бачення проблем нації його можна порівняти хіба що з такими постатями, як Тарас Шевченко, Іван Франко й Михайло Грушевський. Не випадково у серпні 1944 р. підполковник безпеки Даниленко, до якого сходилися всі донесення аґентури, застерігав найвище радянське керівництво від будь-яких акцій проти УГКЦ, доки житиме її предстоятель, оскільки «вплив митрополита Шептицького і авторитет серед віруючих і духовенства уніятської Церкви в Західній Україні – величезні. Без перебільшення можна сказати, що такого безумовного авторитету і впливу не має жоден із голів церковних течій у СРСР».

Мирон Кипріян – український художник, сценограф, головний художник Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978), заслужений діяч мистецтв (1968), народний художник України (1988).

Народився 27 липня 1930 року у Винниках поблизу Львова. Сім’я Кипріянів мешкала у Львові на вул. Ю. Словацького. Після передчасної смерті батька у 1934 р. родина переїхала знову до Винник. Там минули дитячі роки митця. У Львові М. Кипріян закінчив середню школу й 1948 р. вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв). У 1952 р. вступив до Московської консерваторії, яку залишив через хворобу.