17 лютого відділ україніки та Провідне коло ОУН «Держава» провели круглий стіл на тему: Історичний і міфопоетичний образи українського князя Ігоря Святославича/до 870-річчя від дня народження князя.

У вступному слові завідувач відділу україніки Євген Салевич висловив думки про два образи нашого князя.

Історичний: сприйняття Ігоря Святославича – як маловідомого новгород-сіверського князя, який у 1185 році здійснив маловідомий похід на половців, до того ж похід невдалий, в результаті якого загинуло майже все українське військо (окрім 14-15 чернігівських ковуїв з їхнім провідником Ольстином Олексичем). До того ж і повернення князя Ігоря на батьківщину ганебне – втеча з половецького полону.

Міфопоетичний: сього маловідомого українського князя і його маловідомий похід, які не заслуговували за історичним сприйняттям на те, щоб їх було оспівано і прославлено у «Слові о полку Ігоревім», які негативно зображено у «Повістях временних літ» та історичних хроніках, автор «Слова» підняв на висоту родової української традиції, на світові вершини визнання і слави.

Історик Іван Сварник наголосив, що у висвітленні княжої доби, на жаль, протягом тривалого часу нагромадилося багато брехні й фальсифікацій, прикладом чого може слугувати вигадане П. Толочком, на догоду Москві, святкування 1500-ліття Києва, покликане стати альтернативою 1000-ліття хрещення Руси. Російські історики пропагували думку про негативну роль феодальної роздроблености (тої доби, яка висвітлена у «Слові») на життя Київської Руси. Сучасні ж історики стверджують, що більша самостійність окремих земель сприяла їх економічному й культурному розквітові. Так само й діяльність Ігора мало вивчена – адже він був співучасником походу на Київ Андрія Боголюбського, а крім походу й нещасливої битви, оспіваної у «Слові», здійснив також кілька успішних переможних походів проти половців. Ще одна особливість, яку підкреслив історик – тісні, часто кровні, стосунки наших князів з іншими династіями, в т. ч. кочових володарів, які започаткував Володимир Великий, здійснюючи експансію проти сусідніх країн. Це тема «Слова», яку варто продовжувати.

Слово на круглому столі мав відомий дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич.

Він розпочав із того, що образ князя Ігоря Святославича можна тлумачити за двома різними джерелами: історичними (за українськими літописами і хроніками) та міфопоетичним (за «Словом о полку Ігоревім»), за двома різними типами світогляду згаданих джерел: релігійним і міфологічним. Учений зупинився на міфоепоетичному тлумаченні образу князя Ігоря і розповів про причину його поразки у битві з половцями навесні 1185 року, про його порушення української родової традиції, про його риси як героя-лицаря, про його вагу для України-Руси.

Нагадавши, зокрема, що в «Слові» представлено цілісну міфологічну систему тексту та український родовий світогляд, учений витлумачив образ князя Ігоря за взоруванням його на українські божественні зразки, в контексті українських родових понять і уявлень, звертань до первоначал і первопричин українського світу-космосу.

В міфочасовому плані розгляд походу князя Ігоря подано в контексті українських подій: від «старого Володимира» (Володимира Святославича) до «нинішнього Ігоря» (Ігоря Святославича) (Х-ХІІ ст.), часових меж прабатьківщини (землі) Трояні (ІV-ХІ ст.), неолітичних часів тотемних богів: медведя, вовка та орла. Таким чином, похід князя Ігоря долучено у міфологічний ланцюг походів українських князів, а образ князя Ігоря – у міфологічний ряд образів українських князів.

Причина поразки Ігоря. На початку «Слова» князь Ігор так само, як це було в багатьох міфологічних традиціях, перед тим, як вирушити в похід на половців, звертає свій погляд на Сонце-Дажбога – українського бога війни, для того, щоб отримати Боже освячення та благословення для походу. Сонце-Дажбог затемнює себе і українське військо – застерігає Ігоря про небезпеку походу. Не приймаючи Божого застереження та чинячи супроти Божої волі, Ігор та його військо (за непослух) спостигає Божий суд – покарання на міфологічній річці Каялі.

Недотримання українських родових традицій. 1. Ігор із братом Всеволодом розбудили-оживили вселенське Зло, яке приспав був силою (переможним походом на половців 1184 року) Святослав (Всеволодович) київський, захопивши близько 20-и половецьких ханів у полон. В міфологічній свідомості за Ю.Лотманом Зло – се крамоли українських князів, найперша із сих крамол лягла в основу українського світопорядку і існує у своїй реальності вічно поза її зачинателем. Крамола ж Ігоря та Всеволода оживила крамолу зачинателя. 2. Ігор і Всеволод повелись також недостойно з «дідною славою». У міфологічній свідомості, за Ю.Лотманом, – «Слава» в українському світопорядку мислиться «як щось передіснуюче з часів дідів-зачинальників (слава завжди «дíдная»). Тож, Ігор і Всеволод вирішили собі привласнити славу, та захотіли, зробивши нечуване, створити власний еталон слави, який би затьмарив усе, що було до них; а всіх нащадків змусити дзвонити у їхню славу (за їхньою мовою в «Слові»: «...минулу славу сами візьмемо, а прийдешньою сами ся поділим»).

Образ хороброго князя. Образ князя Ігоря – се образ хороброго князя за нашими понадтисячолітніми зразками, за українською матрицею поведінки і висловлення, засвідченими у наших літописах та «Слові о полку Ігоревім». Порівняймо аналогічні образи перед битвою українських князів: Ігоря Святославича з Святославом Хоробрим та Святославом Ярославичем, сином Ярослава Мудрого.

Ігор Святославич, 1185 р. «І сказав Ігор к дружині своїй: Братіє і дружино! Лучче ж би потятими бути, аніж полоненими бути…».

Святослав Хоробрий, перед боєм із греками 971 р. І мовив Святослав: «Нам вже нема куди дітися, а волею чи неволею [мусимо] стати супроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо тут кістьми, мертві бо сорому не мають…».

Святослав Ярославич перед боєм із половцями, 1068 р. «Він зібрав три тисячі війська і сам вийшов до города Сновська назустріч половцям. Побачивши множество їх, Святослав не розгубився, а сказав своїй дружині: “Потягнімо! (тут у значенні: “Вдармо!) Уже нам нема куди дітися!”

Окрім вказаної, до деталей хоробрости князя Ігоря можна додати й наступні. Будучи важко пораненим князь Ігор завертає на допомогу братові Всеволоду полки чернігівських ковуїв, які рятуються втечею з поля бою. У «Слові» київський князь Святослав називає Ігоря мужнім Святославичем, а автор «Слова» Ігорів полк – хоробрим полком, якого не вернути. Божество річки Донець уславлює князя Ігоря, коли той повертається з неволі – з тамтого світу, кажучи: «Княже Ігорю Не мало тобі величности, а Кончаку нелюбости, а Руській землі веселости».

Про вагу князя Ігоря для українського світу-космосу: мовиться у ритуальній примíвці (тричленній думці, що складається із двох рядків співця-жерця Бояна (ХІ ст.), які довершує третій рядок автора «Слова»): «Хоч і тяжко твоїй голові без пліч, Зле твому тілу без голови, Руській земли без Ігоря». В наведеному антропоморфному уявленні у ритуальній примíвці: образ Руси-України без князя Ігоря, як «без голови».

Участь в обговоренні теми брали вчені Богдан Калиняк, Михайло Яворський, Микола Обідняк, журналісти Наталя Гумницька, Віра Олеш, головний редактор журналу «Наша спадщина» Андрій Левик, громадські діячі Юрко Антоняк, Ореслава Хомик, Степан Сподарик, Ігор Данилиха та інші.