27 травня у великій читальній залі точилася розмова про львівську воду – Полтву, Сороку, Пасіку, Залізну Воду, Зубрю, Млинівку та інші потоки, про природні озера й ставки, створені міщанами й передміщанами – Пелчинський, Панєнський, Сакраменток, Кисельки та ін.

Як розповів історик Іван Сварник, наше місто виникло в дуже сприятливій для життя місцевості у прадавні часи. На березі Полтви і її приток люди осіли віддавна. Вода була необхідною для життя – для пиття, готування їжі, для купання і прання. Як вказує Зубрицький, Полтва була ще й транспортною артерією. По ній до Львова доходили невеликі судна з Балтики через Західний Буг. Для торгівлі Львова це був суттєвий фактор. Полтва і її притоки відігравали важливу роль у житті ремісників. Протічну воду у великій кількості використовували чинбарі й гарбарі. Обробка шкіри й подальше виготовлення з неї різноманітних речей – одягу, рукавиць, взуття, сумок, упряжі у Львові локалізувалися на передмістях – на Галицькому, де була вул. Гарбарська, й на Краківському. Розкопки в р-ні «Добробуту» виявили великий осередок шкіряного промислу ХV-XVIII ст. Полтва була примхливою річкою. В спекотну пору міліла, але в зливи виходила з берегів і заливала передмістя. При цьому навіть гинули люди. Під час однієї з повеней, як пише хроніст, до шпиталю св. Станіслава (в р-ні нинішнього Театру юного глядача) можна було дістатися лише човном. Сліди повеней відбилися на документах Львівського земського суду. Вони зберігались у склепі в Низькому замку, отож повені не раз заливали приміщення.

Полтва й притоки були джерелом енергії. У місті й на передмістях було багато млинів. З ХІV ст. відомий млин Штехера, також були млини панів райців, лавників. Частина переробляла збіжжя, були також сукновальня, порохівня й папірня. Остання була на Пелчинському ставі, а згодом перебралася за місто. Пелчинський став був досить великий. Там з к. ХVІІІ ст. була військова купальня і човнова станція. Став Кисельки використовували для водолікування.

Полтва й притоки давали можливість нашим предкам вирощувати рибу в саджавках і ставках. Частина їх збереглася на околицях міста. Альнпек на поч. ХVІІ ст. пише, що у Львові ловлять «гідних похвали щупаків, коропів, пічкурів і окунів», а львівську рибу в бочках вивозять навіть до Відня, хоча там теж протікає багатий на рибу Дунай. Коли 1429 р. у Львові двічі зупинявся германський імператор Сигізмунд, їдучи до Луцька на конгрес монархів, його двічі приймали рибою. За неї заплатили 2 копи (60) грошів. А його дружині подарували хутро за 30 грошів і 2 пари черевичків за 36 грошів.

Однак вже в 2-й пол. ХVІІ ст. Полтва втратила привабливість через недбалість львів’ян, які забруднили річку дохлими тваринами й відходами. Тому з приходом Австрії річку поступово «одягли» в бетон і сховали під землю. Останній відтинок (нинішня вул. Чорновола) забетонували вже в наш час, у кінці ХХ ст.