12 червня, замість планованої розповіді М. Гайди про Офіцерське казино, львівські екскурсоводи з задоволенням послухали лекцію Івана СВАРНИКА про львівські замки.

Історик розповів про перші укріплення Львова, які й зробили його містом – Виский і Низький замки, споруджені в часи Данила Романовича на Замковій горі й у долині над Полтвою. Високому замкові більше пощастило на літературу. Про нього 1912 видав монографію О. Чоловський, а 2006 вийшов спецвипуск «Галицької брами», присвячений дискусії щодо ідеї відбудови Високого замку. Обидва замки були традиційними для фортифікаційних споруд Руси – дерев’яно-земляними. На Високому замку, крім того, було споруджено донжон (руською «стовп») з місцевого каменю. Його рештки у 50-ті рр.. відкрив археолог О. Ратич. Оскільки конструктивним матеріалом було дерево, на яке були (та й досі є) багатими навколишні ліси, напад на Львів Казимира 1340 р. спричинив їх спалення. Про це пише хроніст ХV ст. Ян Длуґош. Після остаточного утвердження в Галичині в к. ХІV Казимир започаткував спорудження мурованих фортифікацій. Їх будівництво тривало довший час. Обидва замки слугували для оборони, проживання володарів (князів, а згодом королів) та королівських старост, були судово-адміністративними осередками (Низький замок), в’язницями (Високий). Найвідомішими в’язнями Львова були тевтонські лицарі, полонені під Ґрюнвальдом 1410 р. і Гальшка Острозька (к. ХVІ ст.). В Низькому замку був архів гродських і земських книг, відбувалися судові засідання та ін. Високий замок зазнав великих ушкоджень в роки Хмельниччини (після штурму М. Кривоноса) і вже не відбудовувався. Низький замок, через поганий стан, розібрали, разом з іншими фортифікаціями Львова, в кінці ХVІІІ ст.

Програма розвитку ООН в Україні за фінансової підтримки уряду Великої Британії реалізовує проєкт «Посилення стійкості громад в регіонах України».

Головна мета проєкту полягає в посиленні стійкості громад задля підтримки відновлення в регіонах України в умовах війни та багатофакторної кризи шляхом зміцнення потенціалу регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування, а також їхніх партнерів з питань управління кризовим реагуванням та посткризовим відновленням, розширення доступу до публічних послуг і створення нових економічних можливостей для місцевого населення та ВПО.

Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище, громадська організація «Міждисциплінарні філософські студії «Ентазис» та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Державотворча традиція: диктатор ЗУНР Євген Петрушевич».

Вступне слово на пошанування українського громадсько-політичного діяча, доктора цивільного і церковного права, Президента Української Національної Ради і Уповновадженого Диктататора Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича виголосив завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич:

«Наша мета – подати історію української національної людини, провідника нації в часи української національної революції 1917 – 1923 рр. у якій відбилася тогочасна національна історія. Наша головна мета – тривання історії української цивілізації.

Український національний шлях Євгена Петрушевича – це шлях творення української держави у час падіння Австро-Угорської імперії, це взірець служіння нації, взірець відповідальності за долю нації, це високе проявлення давнього аристократичного українського роду, це високе проявлення священичого роду і це свідчення державотворчого начала нашої нації і відвічної ідеї соборності нації».