Цього понеділка гості бібліотеки стали учасниками розмови про історика Богдана Якимовича, людину, яка дуже прислужилася нашій історії, культурі, військові й містові Львову.

Богдан Якимович (1951-2022) прожив лише 70, але за життя встиг більше, ніж деякі академічні інститути. Богдан народився в селі на Тернопіллі в учительській родині. 1974 закінчив Львівську політехніку, як інженер-будівельник. Працював за фахом на ЛАЗ-і, був на комсомольській роботі, потім керував ЖЕО Ленінського району Львова. Згодом дуже пишався, що саме з його ініціативи район став Франківським. Однак від юнацьких років хлопця вабила історія. Отож 1985 р. він вступив до заочної аспірантури Інституту суспільних наук АН УРСР, активно займався громадською діяльністю в період національного відродження. Зокрема, був одним з науковців, які домоглися відродження нашої національної символіки. Від 1990 був членом комісії з перейменування вулиць Львова. Саме завдяки Богданові в нашому місті з’явилися вулиці ген. Тарнавського, Грекова, Алмазова, Микитки, Курмановича та інших військовиків. 1994 захистив кандидатську під керівництвом Я. Ісаєвича й працював науковим співробітником цього інституту. Саме в цей час став співорганізатором Міжнародного форуму «Іван Франко і світова культура». Долучився до створення нового вишівського підручника «Історія України», написав розділ «Культура» доби козаччини. 1998 очолив Наукову бібліотеку Львівського університету, організував гідне відзначення 400-річчя бібліотеки, постійно дбав про поповнення фондів, технічну модернізацію, належний науковий рівень бібліотеки. 2007 через конфлікт з ректором залишив директорську посаду й перейшов на викладацьку роботу в університет. До останніх днів був професором кафедри історичного краєзнавства.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели наукову конференцію «Олена Пчілка – берегиня української нації і української національної традиції».

Вступне слово на пошанування видатної діячки української культури – письменниці, перекладача, фольклориста, етнографа, публіциста, редактора, видавця, матері геніальної Лесі Українки подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він висловив головну мету заходу – змалювати символічний образ Великої матері українського роду та окреслити відповідний національний проект і визначив контексти обговорення теми:

Конкретика знакових вершин і глибин на шляху видатної українки творить символічний образ Великої матері.

Творча спадщина Олени Пчілки для українських дітей є основою тривання українського світогляду і піднесення молодої нації. «Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання». «Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна», – така національна правда у її висловлюваннях.

17 червня минає 90 років з часу створення Національної спілки письменників України – творчої організації професійних літераторів: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Письменницька громада завжди була центром політичних перетворень у країні, оскільки митці слова ніколи не були осторонь історичних і політичних подій, які вирували в нашій державі. Письменники були і залишаються каталізатором найважливіших прогресивних думок, які гуртують навколо себе однодумців, і самі стають поводирями нації.

У великому читальному залі експонується виставка «Борімося за душі», на якій представлені книжки, газети й журнали класиків української літератури та молодих літераторів сьогодення. Маємо щиру надію, що користувачам буде цікаво дізнатися про історію та діяльність НСПУ та її вплив на душі українців.