24 листопада у великій читальній залі відбулась презентація виставки-реквієму «Не було слів, не було сліз – був ГОЛОД…» з нагоди вшанування пам’яті мільйонів жертв українського народу під час Голодомору 1932-1933 рр. Захід розпочався хвилиною мовчання за всіма безневинно убієнними голодом українцями. Опісля до присутніх звернувся директор бібліотеки Іван Сварник, який наголосив, що злочин Голодомору – це чітке усвідомлення того, чим був комунізм і радянська влада для України. Це була ворожа влада і ворожа ідеологія, яка намагалася витравити саму душу українців, скерована проти нас як нації. І тому нам треба постійно на цьому наголошувати.

Поділився своїми думками стосовно цієї трагічної сторінки і професор кафедри української преси Степан Кость, автор численних розвідок про Голодомор, який був запрошений працівниками нашої книгозбірні. «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні – це найбільша катастрофа в історії людства і найжахливіший злочин більшовицького режиму. Ключовою тезою для кожного українця має стати вислів: «Ми приречені пам’ятати». Але сьогодні лише пам’ятати про Голодомор – занадто мало. Перед українським суспільством стоїть надзвичайно важливе завдання: осмислити його як частину української історії в суспільно-політичному аспекті того часу, з’ясувати його причини, назвати винних у скоєнні злочину Голодомору-геноциду».

Десять років тому, 21 листопада 2013 року, розпочався Євромайдан. До річниці цієї події у великій читальній залі бібліотеки відкрилася виставка «Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі». Народні виступи, які згодом переросли в Революцію гідності, започаткували студенти, що вийшли на Майдан Незалежності на знак протесту проти рішення президента В. Януковича припинити перемовини з Європейською комісією про асоціацію України з Європейським Союзом. Студентські виступи були спонтанними, їхні учасники не пов’язували себе з жодною політичною партією й мали на меті лише продемонструвати, що українська молодь бажає бачити свою країну в ЄС.

Кінець 80-х років ХХ ст. був надзвичайно насиченим найрізноманітнішими подіями суспільно-політичного характеру. Одним із проявів активізації національного життя в Галичині, та й у всій Україні, стало відродження української геральдики. Епіцентром цих процесів став Центральний державний історичний архів УРСР у Львові, де з ініціативи акад. І. Крип’якевича з 1961 р. вивчали допоміжні історичні дисципліни й діяв спеціальний семінар.

Одним з учасників семінару був молодий архітектор Андрій Гречило, якого цікавила міська символіка. У цей час набула актуальності справа з повернення нашому містові історичної символіки, спотвореної окупантами. Навколо відродження герба Львова згуртувалася невелика група творчої молоді - історик-архівіст, двоє архітекторів та художник - Іван Сварник, Андрій Гречило й Володимир Турецький, Іван Турецький.