Організація української нації «Держава» та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл про українського лицаря Іванка з Романова – героя Грюнвальдської битви. Слово на круглому столі мав представник ОУН «Держава», завідувач відділу україніки ЛОУНБ Євген Салевич, який висловив думку про необхідність правдивого і глибокого пізнання героїв української давнини задля повернення традиційного українського ідеалу (українського первообразу) людини та на цьому виховному ідеалі (на цьому взірці особистості) виховувати молоді покоління українців.

Головну тему круглого столу подав дослідник давньої української літератури, директор «Інституту Слова» Павло Салевич. Учений розпочав виступ із відомої сьогодні в науці інформації про лицаря Іванка Сушика: про те, що він брав участь у Грюнвальдській битві проти німецького Тевтонського ордену у складі об’єднаних військ Королівства Польського і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, що воював він у складі Львівської Хоругви, що за пролиту кров і за подвиги у Грюнвальдській битві був винагороджений польським королем Ягайлом двома селами у галицькій землі (селами Боричівка і Зубів під Теребовлею), про те, що став символом українського війська і в 2005 р. Укрпошта випустила на його честь поштову марку в серії «Історія війська в Україні», а художник Артур Орльонов зобразив його у картині «Галицькі хоругви в Грюнвальдській битві 1410 року».

Ця скупа інформація, – продовжував П.Салевич, – викликала несприйняття українського історика Віталія Михайловського, – учня Наталії Яковенко. В.Михайловський у статті «Кілька слів про ремесло історика» (подано в часописі «Український тиждень» 2018 р.) через те, що не зміг знайти «у відомих йому документах ІІ пол. XIV – І пол. XV ст.» ні Іванка Сушика, ні Іванка з Романова (а лише Гліба з Романова), висловлює «сумнів про його існування і про його героїчний чин у битві під Грюнвальдом», вважає визнання українцями героїчних заслуг лицаря легковірним, а інформацію про нього неавтентичною, «витвором уяви українських істориків», додаючи, що є багато запитань про згаданого лицаря, на які немає відповідей. У неприйнятті українського героя В.Михайловського підтримують іще чи не десяток дослідників.

Далі директор «Інституту Слова» навів та поєднав у одну фактологічну ланку численні докази із середньовічних хронік, архівних документів, історичних та генеалогічних досліджень українських і польських учених для пояснення того, що Іванко Сушик з Романова це, насправді, Іван-Гліб з Романова герба Салева. Водночас доповідач висловив сподівання, що наведені переконливі факти зможуть допомогти історику В.Михайловському та його однодумцям змінити їхню думку про українського лицаря-героя Іванка з Романова.

Факти, які навів П.Салевич, наступні. У численних документах засвідчено, що не Іванко Сушик, а Іван-Гліб Деткович герба Салева (згаданий у джерелах за іменами Іван, Гліб та прізвищем діда – Деткович, був онуком Дмитра Детка “управителя або старійшини Руської землі” у 1340-их рр.), жив у Романові близ Львова в ІІ пол. XIV – І пол. XV ст. і володів понад двома десятками сіл навколо Романова, зокрема, Свіржем. Академік Анджей Жакі, посилаючись на численні середньовічні джерела, у нарисі «Свірж» відкриває багато нової інформації про «Івана, який звався (також) Глібом», який походив з могутнього українського роду Романівських, котрі підписувалися «de Romanov» і мали печатку з гербом Салева. Сей Іван був протопластом роду Романівських та Свірзьких, був власником Романова вже у 1396 р., був «воєводою галицьким, теребовлянським і коломийським старостою», тому логічною є для нього винагорода теребовлянськими селами Боричівкою і Зубовом за подвиги у Грюнвальдській битві та логічною є участь у битві під прапором Галицької хоругви; його згадано у судових документах як Івана слугу Господнього Романівського; він помер між 1427–1438 рр.

Про те, що «ім’я Івана-Гліба (Романівського) зустрічається в джерелах 8 разів протягом 1404–1427 рр.» у львівських, ланцутських архівних та інших документах повідомляє професор Юзеф Відаєвич (на ці джерела посилається А.Жакі у нарисі «Свірж»). Особливо цікавим є те, що згадано «войовничого (walecznу) Івана на ім’я Гліб з Романова» 1 червня 1410 р. (за 1,5 місяці до Грюнвальдської битви – 15 липня 1410 р.) у акті купівлі руського боярина Осташка з Давидова села Черепинь близ Львова («Акти ґродські і земські. Львів, 1870. Т. 2»). Одним із свідків-шляхтичів купівлі села був, як вказано у акті, Іван-Гліб з Романова.

Про Івана-Гліба Детковича – першого відомого власника Романова близ Львова згадує К.Нєсєцький у «Польській Короні». Про участь та подвиги у Грюнвальдській битві Івана-Гліба з Романова знаходимо інформацію у «Польській Хроніці» М.Бєльського, у «Польському гербівнику» К.Нєсєцького, у «Щоденнику шляхетського роду Лідихівських» С.Баронча. За К.Нєсєцьким: «Іван та Вацлав з Лідихова Салевичі прославилися своєю хоробрістю в походах проти хрестоносців за Владислава Ягайла» (у наведеній цитаті Івана та Вацлава помилково названо Лідихівськими, насправді вони Романівські, тому що рід Лідихівських започаткував Нестор Романівський-Галько лише 1442 р., а король Ягайло правив до 1434 р.). С.Баронч, посилаючись на свідчення у «Польській Хроніці» М.Бєльського, згадує за М.Бєльським у власному «Щоденнику» воєводу Івана-Гліба Романівського (у С.Баронча помилково замість одного воєводи Івана-Гліба Романівського згадано двох воєвод Івана і Гліба Романівських), котрі «… на початку панування Владислава Ягайла, зламали владу хрестоносців». І далі про воєводу Івана Романівського у латинськомовній примітці 1: «…у таборі Івана, зі сміливістю потопивши хрестоносців, ми приєднали залишки Прусії до (Польського) королівства».

Про Івана-Гліба Романівського власника двох теребовлянських сіл (Боричівки і Зубова) свідчить документ 1451 р., який зберігається у колекції документів Королівського замку у Варшаві. У документі йде мова про поділ після смерти Івана-Гліба Романівського згаданих сіл між його сином Миколаєм (за А.Жакі він помер 1470 р.) та його внуком від сина Петра Мартином (за А.Жакі він помер 1478-9 рр.). У тексті ХV cт. «Актів ґродських і земських з часів Речі Посполитої» історичного архіву у Львові є згадка 1455 р. про село Боричівку Теребовлянського повіту та її власника Мартина Романівського-Свірзького. Наведених двох фактів – згадки села Боричівки у 1451 та 1455 рр. достатньо для того, щоб не сумніватись у тому, що у 1410 р. село було у власності Івана-Гліба Романівського. На завершення доповіді, торкаючись сучасності, П.Салевич висловив думку про природний зв’язок між героєм-лицарем Іванком-Глібом Романівським (та його героїчним родом) і героями-вояками села Романова ХХ-го ст.: у 1918-1919 рр. громада патріотичного села Романова організувала сотню вояків («Романівську» сотню), яка брала участь у визвольних змаганнях за Україну у 1918-1921 рр. спершу під Львовом у складі УГА, а потім за Збручем у складі об’єднаної армії Симона Петлюри.

Участь в круглому столі, окрім уже згадуваних учасників, брали професор Львівського національного університету імені Івана Франка, завідувач кафедри давньої історії України та архівознавства Ольга Щодра, поет і літературознавець, співробітник Наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка Григорій Чопик, заступник директора з наукової роботи Інституту народознавства НАН України Ганна Врочинська, доктор мистецтвознавства, дійсний член Національної академії мистецтв України Орест Голубець, громадський діяч, актор Роман Біль, громадський діяч Юрко Антоняк, підприємець, меценат Олег Подвірний, головний художник «Галекспо», голова секції живописців ЛООНСХУ Ігор Колісник та інші.