29 липня у великій залі бібліотеки точилася бесіда про трагічну сторінку нашої галицької історії – героїчну загибель Ольги Басараб 12 лютого 1924 року.

Ольга з Левицьких Басараб прожила недовге – 34 роки – але насичене й активне життя. Вона народилась у Підгородді біля Рогатина 24 липня 1889 р. в священничій родині. Рано залишилася сиротою. Закінчила Дівочий інститут у Перемишлі. Під впливом брата Северина стала активною діячкою «Пласту». Напередодні І Світової війни разом із О. Степаніною й Г. Дмитерко стала організаторкою жіночої чоти УСС. Активно працювала в Комітеті допомоги пораненим і полоненим українським воякам у Відні й Комітеті допомоги цивільному населенню. Збирала пожертви, медикаменти, працювала у шпиталях. За харитативну діяльність нагороджена медаллю міжнародного Червоного Хреста. 1914 одружилася з Дмитром Басарабом, якого мобілізували до австрійського війська. 1915 він загинув на Італійському фронті. Також допомагала Міністерству закордонних справ УНР. Після війни закінчила Торговельну академію у Відні. Повернувшись до Львова, працювала в Ревізійному Союзі українських кооперативів. Також була в Головній управі «Союзу українок», у «Кружку любителів Львова», з 1923 в УВО.

9 лютого 1924 р. за доносом польського професора Сави в помешканні С. Савицької (з нею жила й О. Басараб) на вул. Виспянського (нині Вишенського) 24 польська поліція здійснила обшук і в шафі, що стояла у спільному коридорі, знайшла течку з розвідувальними й таємними документами. Вони стосувалися розміщення польського війська в Бережанах, Володимирі-Волинському, Кракові, Львові та ін., містили інструкції УВО про розвідувальну й диверсійну роботу, тактику партизанської війни. Оскільки Ольга мала стосунок до «Пласту», УСС, мала документи УНР, підозра впала на неї. Однак у слідчому арешті поліції вона не пояснила походження цих матеріалів, заперечувала причетність до УВО й нікого не видала. Безперервні допити й катування, яких вона зазнавала протягом 3 діб з боку підкомісара Кайдана й аспіранта Смольницького спричинили її смерть у камері 12 лютого. Аби приховати це, поліція імітувала самогубство заарештованої. Її останки передали для практики студентів медінституту, видавши їх за останки бездомної, а далі таємно поховали на Янівському цвинтарі. Після втручання родини й громадськості поліція дала дозвіл на ексгумацію. Однак судово-медична експертиза,д-ра Сєрадзького, не встановила причини смерті, зробивши висновок, що тіло надто пошкоджене. Трагічна смерть Ольги Басараб збурила українців. Перепоховання мучениці стало національною маніфестацією, а могила – місцем паломництва української молоді.