Цього понеділка, 20 січня, всі бажаючі могли почути лекцію Івана СВАРНИКА про палац Дідушицьких на Курковій, пам’ятку, пов’язану як з відомим родом українського походження, так і з культурною історією Львова.

Палац будували кілька відомих архітекторів: Віллу Віняжа, придбану Володимиром Дідушицьким, перебудував на палац 1869 р. В. Равський-старший. Однак уже 1870 граф почав розширяти придбану ділянку, купуючи сусідні парцелі. по Курковій і Люблінської Унії. 1871 архзітектор Й. Енгель-старший значно перебудував палац: розширив велику парадну залу на 1 поверзі й добудував 2 нові частини палацу. 1880 навколо нової будівлі заклали парк з рідкісними деревами й кущами., збудували оранжерею, льодівню, стайню. Подвір’я замостили теребовлянським каменем. 1893 р. в палаці проведено міську каналізацію, а 1901 – водогін (доти водою забезпечували криниці). Оскільки граф Дідушицький був відомим бібліофілом, науковцем і колекціонером, у палаці була велика бібліотека з рукописами, автографами, картами й планами, нумізматичний кабінет, колекція порцеляни, багато цінних картин та портретів. Ці збірки час від часу могли оглядати всі бажаючі. А перлиною цих цінностей стали золоті Михалківські скарби, придбані графом Дідушицьким на Тернопільщині. Їх науковим опрацюванням займався славний археолог К. Гадачек, професор Львівського університету.

Після смерті Володимира Дідушицького (1899) його вдова Альфонсина з Мйончинських перевезла до Львова славну Поторицьку бібліотеку й родовий архів Дідушицьких з цінними грамотами, гравюрами, автографами, колекцією давніх карт. Для їх розміщення палац знову перебудували (1902-1905) за проектом В. Галицького. До нього добудували 3-й поверх, а також великий 2-поверховий флігель. В цей час у палаці влаштували центральне опалення (котельню розмістили в підвалі), а 1910 електричний ліфт.

Після І Світової війни В. Дідушицький-молодший опинився в скрутному фінансовому становищі, йому довелося шукати кошти на утримання Природничого музею, палацу на Курковій та ін. Задля цього продали частину картин, пробували продати Михалківський скарб, однак не нього не знайшли покупця. 1939 р. Дідушицькі втекли за кордон, палац зайняла Червона армія, скарб зник і його доля досі невідома. Книги потрапили до Оссолінеуму (частково), картини – до Картинної галереї.