Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели науковий семінар на пошанування Бориса Грінченка – письменника, літературознавця, фольклориста, мовознавця, громадського й культурного діяча: «Борис Грінченко у творенні української національної ідентичності».

Вступне слово на семінарі виголосив завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич. Він висловив ряд таких світоглядних думок про національний шлях Бориса Грінченка.

Неповторний символічний образ ще одної української людини, подвижника нації виростає в нашому баченні від образу народного учителя до величного образу Учителя української нації, співтворця національної ідентичності.

Знакові сліди Учителя нації – народний учитель на Харківщині та Катеринославщині (1881 – 1894 рр.), редактор газети «Громадська рада» (1902 р.), журналу «Нова громада», один із засновників «Братства тарасівців» з ідеологами націоналізму Миколою Міхновським та Юрієм Липою (1891 р.), лідер Української демократичної партії (1904 р.), згодом Української радикальної партії (1905 р.), голова Всеукраїнської учительської спілки (1905 – 1907 рр.), голова товариства «Просвіта» (1906 – 1909 рр.), засновник разом із дружиною Марією видавництва імені Бориса Грінченка на кошти письменника та мецената Івана Череватенка.

9 червня 2023 р. в Збаразькому замкові з ініціативи Національного заповідника «Замки Тернопілля» відбувся великий круглий стіл «Замки, джерела, архіви. Дослідницький аспект», присвячений Міжнародному дню архівів. Його учасниками значною мірою були архівісти з усієї України, а в замкових залах була влаштована виставка архівних документів про історичні місця Тернопільщини (переважно замки й палаци). Особливістю заходу був змішаний характер представництва – багато доповідачів виступали в on-line режимі. Великий інтерес викликав виступ Світлани Павленко з Дніпра, яка перебуває на стажуванні у Манітобському університеті, про цифрові архіви Японії.

12 червня, замість планованої розповіді М. Гайди про Офіцерське казино, львівські екскурсоводи з задоволенням послухали лекцію Івана СВАРНИКА про львівські замки.

Історик розповів про перші укріплення Львова, які й зробили його містом – Виский і Низький замки, споруджені в часи Данила Романовича на Замковій горі й у долині над Полтвою. Високому замкові більше пощастило на літературу. Про нього 1912 видав монографію О. Чоловський, а 2006 вийшов спецвипуск «Галицької брами», присвячений дискусії щодо ідеї відбудови Високого замку. Обидва замки були традиційними для фортифікаційних споруд Руси – дерев’яно-земляними. На Високому замку, крім того, було споруджено донжон (руською «стовп») з місцевого каменю. Його рештки у 50-ті рр.. відкрив археолог О. Ратич. Оскільки конструктивним матеріалом було дерево, на яке були (та й досі є) багатими навколишні ліси, напад на Львів Казимира 1340 р. спричинив їх спалення. Про це пише хроніст ХV ст. Ян Длуґош. Після остаточного утвердження в Галичині в к. ХІV Казимир започаткував спорудження мурованих фортифікацій. Їх будівництво тривало довший час. Обидва замки слугували для оборони, проживання володарів (князів, а згодом королів) та королівських старост, були судово-адміністративними осередками (Низький замок), в’язницями (Високий). Найвідомішими в’язнями Львова були тевтонські лицарі, полонені під Ґрюнвальдом 1410 р. і Гальшка Острозька (к. ХVІ ст.). В Низькому замку був архів гродських і земських книг, відбувалися судові засідання та ін. Високий замок зазнав великих ушкоджень в роки Хмельниччини (після штурму М. Кривоноса) і вже не відбудовувався. Низький замок, через поганий стан, розібрали, разом з іншими фортифікаціями Львова, в кінці ХVІІІ ст.