Останнього понеділка 2024 р. всі бажаючі могли довідатися від історика Івана Сварника цікаві речі про те, що обов’язково читали всі школярі Галичини до 1939 р. Лектор розповів про те, якими були шкільні (й гімназійні) програми з української та польської літератур, що було обов’язковою, а що додатковою літературою, які твори світової літератури включали до цих курсів.

Як розповів історик на основі архівних документів 1931, 1934 й 1939 рр., авторами яких були педагоги Ярослав Біленький, Ярослав Гординський та викладач польської літератури Петро Коструба, програми української та польської літератур суттєво відрізнялися щодо найдавнішого періоду. З української літератури школярі вивчали твори ХІ-ХІІІ ст. «Похвала Володимирові» Іларіона, проповіді І. Турівського й Т. Печерського, «Поучення дітям» Мономаха, фрагменти літопису, твори Д. Заточника, Д. Мніха, «Слово о полку Ігоревім». Давня польська література обмежувалася гімном ХІІІ-ХІV ст.«Богородиця» (фахівці вважають його білорусько-литовським твором). Література ХVІ ст. в українській програмі представлена «Заповітом» Загоровського, листами Вишенського. У польській літературі це «Життя людини поштивої» Рея, твори Кохановського, проповіді Скарги. Українська література ХVІІ ст. репрезентована «Віршами на жалосний погреб Сагайдачного» Саковича, творами Прокоповича й Неруновича, а польська – Ш. Шимоновича (львів’янин вірменського роду), А. Морштина, В. Потоцького («Хотинська війна»).

23 грудня всі бажаючі могли послухати розповідь Івана СВАРНИКА про Міську стрільницю на Лисенка (колись Курковій), 23 а. Історик Д. Зубрицький, який у ХІХ ст. впорядковував міський архів і склав «Хроніку міста Львова», пише, що стрілецьке братство згадується вже в середині ХV ст. Це була організація ремісників і купців, яка займалася їх підготовкою до оборони міста. Адже за кожним цехом була закріплена окрема вежа й частина мурів. Вправи стрільців з лука, арбалета й вогнепальної зброї відбувалися в сухому оборонному рові за Краківською брамою. Мішень мала вигляд півня (по-польськи «kurek»), отож братство звали Курковим. Приналежність до цієї корпорації вважалася честю. Братство відігравало важливу роль в усіх міських святах. Його члени мали парадну форму. В ХІХ ст. це були зелені жупани з червоними вилогами, капелюхи з перами, зелені штани й жовті чоботи. Щороку на свято Божого тіла відбувалися стрілецькі змагання й вибори «куркового короля». У к. ХVІІІ ст., коли австрійська влада почала розбирати міські фортифікації, осідок братства й стрільниця перебралися на вул. Куркову (Лисенка). Як виглядала сама будівля невідомо. Натомість збереглося багато документів про впорядкування навколишньої території.На поч. ХІХ ст. тут влаштували парк і ботанічний сад. Останнім займався проф. Віттман. Збереглися літографії Ауера 1840 р. з зображенням нового палацу Куркового братства. Його збудували за проєктом Й. Енґеля-старшого. Згодом палац доповнила вежа. Перед палацом у к. ХІХ ст. збудували пам’ятник цісареві Францу-Йосифу, якого міщани приймали в Стрільниці.