15 квітня екскурсоводи й усі бажаючі почули від Івана СВАРНИКА розповідь про методику генеалогічних пошуків. Як пояснив історик, найперше слід розпитати про родинну історію найстарших живих представників роду – батьків, дідусів і бабусь, тіток та ін. Також переглянути домашні архіви: паспорти, свідоцтва, старі фото. Подбати про ідентифікацію зображених, датування. Також з’ясувати місцевості, звідки походять (походили) батьки і їхні предки. Встановити давні назви перейменованих за останні десятиліття населених пунктів. У радянську добу замість споконвічних Псарів, Ляшок, Угрів, Торків, Вайнберґенів і Угартсталей в нас виникли десятки, якщо не сотні Квітневих, Урожайних, Яблунівок, Переможних і т. п.

15 квітня до відділу абонемента завітав письменник (хоча себе таким і не вважає, бо не член СПУ) Дмитро СИНИЦЯ з Дніпропетровщини. За фахом автор є вчителем , викладає в селі географію і психологію. Він не лише презентував нову книгу «Сяйво Воркути», але й розповідав цікаві життєві історії, наприклад, пригоди пов’язані з пошуком нашої обласної бібліотеки. З подивом з’ясував, що обласних бібліотек у нас багато, а іменем Шевченка названі і проспект, і вулиця. Дмитро вважає себе націоналістом, адже народився в Сибіру в родині українських політв’язнів. Покійні батьки походили з Волині й були учасниками збройної боротьби за Українську самостійну соборну державу. Та й сам Дмитро має досвід Майдану, учасник формування добровольчих бригад у Дніпрі, двоє його синів зараз на фронті. Розповідав також детективні історії з поїздкою в Казахстан з важливим завданням, про зустріч і розмову з Веслі Кларком.

12 квітня відбулась мандрівна подорож колекцією відомого скульптора Петра Дзиндри у його майстерні, що на вул. Саксаганського, 7. Майстер розпочав зустріч з історії появи цінних пам’яток та й самої майстерні. Увага була зосереджена на посмертних масках людей, яка є не новою для митця. Відомо, що Петро Дзиндра навчився знімати посмертні маски у батька дружини пані Уляни видатного скульптора Євгена Дзиндри. Завдяки цьому таланту точно збережені риси Іларіона Свєнціцького, Ірини Вільде, Станіслава Людкевича, Олени Степанів, Миколи Колесси. У Франції та Італії існує чимало майстерень, основною темою яких є саме виготовлення таких масок, бо люди розуміють важливість збереження для майбутнього точного портрета видатних співвітчизників. В Україні знімати маску з людського обличчя, на жаль, зараз не вчить жоден навчальний заклад.