22 березня у відділі мистецької літератури за участю студентів Українського католицького університету було проведено майстер-клас в техніці «колаж» (від фр. coller – склеювати) – прийом в образотворчому мистецтві, який ґрунтується на введені у твір різних за фактурою та кольором предметів: шматків газет, афіш, шпалер тощо. У широкому сенсі колаж – це включення за допомогою монтажу в твори літератури, театру, кіно, живопису, музики різностильових об’єктів або тем для посилення естетичного ефекту.

Завідувач відділу Надія Письменна розповіла декілька цікавих фактів про історію виникнення колажу в образотворчому мистецтві. Колаж залишає глядачам неймовірно багато свободи для інтерпретації. Завдяки комбінації традицій та інновацій, він не втомлюється дивувати, залишаючись одним із магістральних напрямів у сучасному мистецтві. Відомо, що техніка колажу почала використовуватися відтоді як в Китаї був винайдений папір, але суспільне визнання і термінологічне вираження він отримав набагато пізніше у Франції завдяки творчості метрів художнього живопису Жоржа Брака, Пабло Пікассо і Анрі Матісса. Пізніше в Європі колаж став поштовхом до розвитку поп-арту. Прехідною ланкою від колажу до поп-арту є картина Річарда Гамільтона «Що саме робить наші житла такими особливими, такими привабливими?».

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели наукову конференцію «Національна ідея та етнонаціональна політика отця Августина Волошина».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич означив такі контексти промов та обговорення на конференції:

державотворчі ідеї та ідеології мають панувати в українському світі, в українському національному просторі;

державотворчий і націєтворчий шлях отця Августина Волошина є взірцем для священників, духовних українців;

просвітництво, жертовність і політична воля отця Августина Волошина подвигнули українську націю на Закарпатті до створення Української держави;

18 березня у великій читальній залі розповідав про себе Іван Сварник. Досить докладно говорив про своїх батьків, Івана Сварника і Софію Скирту, які походили з Поділля й Чернігівщини, вчилися на українській філології у Львівському університеті, одружилися й поїхали разом працювати в місто Луцьк. Були викладачами української мови й літератури. Батько, крім того, був інспектором шкіл облвно, далі керував кабінетом мови й літератури Інституту підвищення кваліфікації вчителів. Саме в Луцьку почав писати байки, одну з яких опублікували в «Перці». З дитинства в домі була книга, звучала народна пісня. Яскравим спогадом дитинства було повернення з Сибіру діда Івана, засудженого ще 1929 р. як «куркуля». Коли Івасеві було 5 років, Сварники перебралися до Львова, де батькові запропонували редакторську роботу в обласному видавництві.