21 серпня у відділі читального залу розгорнуто виставку «Відроджена святиня – знамено України», приурочену до Дня Державного прапора України, який ми відзначаємо щороку 23 серпня. Виставка висвітлює історію виникнення нашого національного символу – синьо-жовтого стягу з княжих часів, його трансформацію та застосування у період існування українських державних формувань (Козацької держави, Української Народної Республіки, Гетьманату) та відновлення у час проголошення Незалежності України 1991 року.

Висловлюємо щиру вдячність нашому доброму сусідові п. О. Мизакові (туристична агенція «Глобус») за подароване до бібліотеки рідкісне видання – «Українсько-словянський буквар» для дітей, виданий у Варшаві 1933 року. Видання, вочевидь призначалося для дітей православних громадян Польщі, українців. Окрім навчання мови, воно мало на меті й навчання Закону Божого. Книжечка буде цікавою для педагогів, катехитів, мовознавців і для всіх, кого цікавить історія нашої мови, культури, віри.

7 серпня минає 150 літ від дня народження відомого галицького митця Осипа Куриласа ((1870-1951). Він прожив довге й насичене життя, бачив Австро-Угорщину, визвольні змагання, відродження України, пережив Першу і Другу світові війни, залишив виразний відбиток на формуванні української мистецької культури ХХ століття. Був незрівнянним портретистом, майстром олійного живопису, чудовим графіком, пейзажистом і баталістом. А головне – свідомим українцем, який воював за незалежність України в лавах Легіону УСС, очолював мистецький відділ Пресової Кватири. Воював пензлем і пером, фіксував хвилини тріумфу української зброї і сірі будні війни, ілюстрував стрілецькі журнали «Бомба», «Самохотник», залишив чудові портрети Сеня Ґорука,Василя Дідушка, десятки поштівок на стрілецькі теми. В радянські часи творчість митця замовчувалася, значна частина їх була фізично знищена. Нещодавно Андрій Крижанівський видав цінне дослідження про життя і творчість Осипа Куриласа, доступне користувачам бібліотеки у відділі мистецької літератури.

З величезним подивом дізнався про допис п. Івана Мотринця, якого досі мав за цілком інтелігентного чоловіка й письменника. Особливо вразило негативне ставлення до бібліотекарів, як до невігласів і варварів. Невже це про нас? Найперше хотів би навести думку світлої пам"яті Євгена Сверстюка, якому свого часу показував обласну бібліотеку: "наші полиці заставлені книжками совєтської епохи. Більшість із них ніколи не будуть прочитані.. І не тому, що перейняті духом зужитої ідеології. Основна їхня вада - лжесвідчення. Вони неправдиві". Повертаючись до побаченого п. Іваном - так, ми час від часу вивозимо макулатуру. В т. ч. й книжки. Це зужиті (пошкоджені) примірники, морально застарілі видання, дублетні та ін. Макулатуру ретельно відбирають у відділах, перевіряють члени комісії, складають переліки. Все відповідно до правил роботи. Та головний мотив - потреба звільнити частину сховищ для нових видань. Ви не повірите, пане Мотринець - у КОЖНІЙ бібліотеці України нині, на 30 році незалежності, понад 50% фондів - радянські книги російською мовою. Саме ті, про які казав Сверстюк. Особисто я читаю російською, як і англійською, польською, чеською, латинською та ін. Однак пересічний читач, наша молодь воліє не російський переклад тої ж Economics, а український чи й оригінал. Не заважаймо ж йому забути про СРСР. Це була держава, яка знищила Зерова, Плужника, Драй-Хмару, Хвильового, Куліша, а таких людей, як Тичина, Рильський, Сосюра змусила співати в унісон з Єжовим і Берією. Залишмо ж минуле в минулому!

Іван СВАРНИК, директор ЛОУНБ