3 січня у відділі мистецької літератури відбувся майстер-клас по виготовленню новорічних прикрас за участю соціальної групи Львівського міського територіального центру під керівництвом Юлії Клим.

Україна вже другий рік поспіль відзначає новорічні свята в умовах повномасштабної війни. Незважаючи на складний час, кожен намагається дотримуватися українських традицій. Цікавою є історія та символіка різдвяних свят. Головний атрибут українського святкування Різдва – восьмикутна зірка, яка символізує народження. Це символ Бога, символ Сонця, символ Світла. Він є фактично в кожному виді народного мистецтва з давніх-давен – у писанках, вишивці, різьбленні, витинанці. В українському народному мистецтві прослідковується саме парна система символіки 8 – 4 (хрест теж має 4 напрямки).

3 січня в бібліотеці відбулася дуже-дуже цікава зустріч з відомим філософом, релігієзнавцем, педагогом, віце-ректором УКУ Мирославом МАРИНОВИЧЕМ. Колишній правозахисник детально розповів про свій шлях у дисидентський рух. Як згадує, в родині панував національний дух, опозиційність до всього радянського. Дідусь по мамі був священником, отож молитва лунала за столом, але мама не нав’язувала Миронові своїх переконань, усе відбувалося само по собі. Після закінчення школи в Дрогобичі юнак вступив до Львівської політехніки (ф-т електрофізики), і мав проблеми з КГБ – на нього доніс сусід з гуртожитку. За відмову співпраці з органами студент Маринович був покараний відлученням від військової підготовки. Тому до війська його взяли рядовим. Але рік він устиг попрацювати в Івано-Франківську на заводі «Позитрон». Після армії переїхав до Києва (1974), працював у журналі «Початкова школа», у видавництві «Техніка». В цей час потоваришував з Миколою Матусевичем та іншими національно активними юнаками й дівчатами, активно включився у дисидентський рух. Мирослава вразила київська атмосфера вільного вияву свого українства – вишиванки, сардаки, українські пісні, походи до Шевченка. На той час молодь несла квіти в день перепоховання Шевченка в Україні, а не під час «офіційних» урочистостей. Мирослав, разом із Матусевичем, став одним із співзасновників Української Гельсінської групи. За правозахисну діяльність («антирадянська агітація і пропаганда») був заарештований і потрапив у табори. В них сиділи як дисиденти, так і вчорашні упівці. До романтичної молоді вони ставилися поблажливо-іронічно й переконували, що з Москвою все одно доведеться воювати. Пан Мирослав цікаво розповів про обставини створення свого першого літературно-філософського твору «Євангеліє від Юродивого» - як відповіді на різку антиросійську поезію Олеся Шевченка. Саме від цього есею беруть початок усі інші його твори.

В перший день Нового року в головній читальній залі зібралися ті, кому вже набридло відпочивати біля екрана й за столом. Екскурсоводи, й не тільки, послухали розповідь Івана Сварника про львівський період життя Михайла Грушевського, що тривав 20 років – 1894-1914. До Львова молодий випускник Київського університету св. Володимира був запрошений на новостворену катедру української (завуальовано «Східної Европи») історії. Ініціатором був видатний український історик Володимир Антонович, у якого Грушевський був найкращим випускником. До Львова молодий історик привіз народовську (народницьку)концепцію історії України, у якій головним об’єктом уваги був народ, селянська маса, трудівники. Згодом його погляди еволюціонували, і в т. зв. «Ілюс трованій історії України-Руси», написаній у переддень І Світової війни, Грушевський виступає виразним прихильником державницької ідеї.