Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Український світогляд Івана Нечуя-Левицького».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич подав тему як український національний проект. Він висловив думку, що все визначне в історії нації має бути перетворене на національні проекти для прийдешнього. Величне минуле має стати проектом національного майбутнього.

Знакова книга Івана Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу» повинна об’єднувати в товариства вчених етнографів, дослідників, інтерпретаторів, освітян і просвітян, популяризаторів, шанувальників, артистів, музикантів, співаків, меценатів – велике коло молодих і зрілих українців.

Аби бути надалі українцями за ідентичністю маємо обожнювати український світ природи, землі, історії, мови, віри – нашої святої землі і нашої священної історії, маємо їх боронити.

Залишається невирішеним те, як українцям у новій вірі залишити автентичний український національний світогляд та українську душу, дані в прадавні часи Богом. Основою для поєднання українського світогляду й віри Нового Заповіту повинні стати українські джерела «Слово о законі і благодаті» першого українця-митрополита Іларіона (прибл. 1050 р.), «Дохристиянські вірування українського народу» Івана Огієнка (1965 р.), «Світогляд українського народу» Івана Нечуя-Левицького (1876 р.) – одного з перекладачів Нового Заповіту (1868 р.), «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» Степана Килимника (1957 – 1964 рр.) та інші праці.

Лекція на цю тему, що відбулася 20 листопада, викликала не лише значний інтерес, але й жваве обговорення присутніми. Адже нині терени, про які мова, частково знаходяться в Україні (Донецька й Луганська області, часткового окуповані москалями, частково перебувають у РФ – Калмикія, Краснодарський край, частина Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей.

Первісно Донщину заселяли кочовики – хозари. Їхню державу – Хозарський каганат – 965 р. завоював войовничий князь Святослав, який заснував тут Тмутороканське князівство. Воно існувало до монгольської навали ХІІІ ст. Згодом тут жили бродники, які воювали з кочівниками. Водночас із виникненням у ХV ст. козацтва на півдні України, аналогічні процеси відбувались і на Дону. В Україні козаки формувалися з українського, польського, литовського населення, на Дону значний відсоток склали московити й українці. З середини ХVІІ ст.. українська колонізація набрала постійного характеру, половина поселень належала осілому землеробському населенню. 1570 р. на Дону організаційно оформилося козацьке Військо Донське. Воно функціонувало на демократичних засадах, найважливіші питання вирішував Військовий Круг. Москва спочатку визнавала окрему організацію і привілеї донців, оскільки вони відігравали важливу роль в охороні південних кордонів від кочовиків, далі використовувала Військо Донське для численних воєн проти сусідів. Донці й запорожці спільно воювали проти Москви на поч.. ХVІІ ст., проти Порти й Криму (боротьба за Азов 1637-1641), брали участь у виступах Булавіна, Разіна, Пугачова. 1716 Дон перейшов у відання Правлячого Сенату, а 1786 отримав статус адміністративно-територіальної одиниці – землі. За Військом Донським закріплювалася земля, передана в користування станицям. З 1875 р. Військо Донське підпорядковувалося спеціально створеному Управлінню козацьких військ.

24 листопада у великій читальній залі відбулась презентація виставки-реквієму «Не було слів, не було сліз – був ГОЛОД…» з нагоди вшанування пам’яті мільйонів жертв українського народу під час Голодомору 1932-1933 рр. Захід розпочався хвилиною мовчання за всіма безневинно убієнними голодом українцями. Опісля до присутніх звернувся директор бібліотеки Іван Сварник, який наголосив, що злочин Голодомору – це чітке усвідомлення того, чим був комунізм і радянська влада для України. Це була ворожа влада і ворожа ідеологія, яка намагалася витравити саму душу українців, скерована проти нас як нації. І тому нам треба постійно на цьому наголошувати.

Поділився своїми думками стосовно цієї трагічної сторінки і професор кафедри української преси Степан Кость, автор численних розвідок про Голодомор, який був запрошений працівниками нашої книгозбірні. «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні – це найбільша катастрофа в історії людства і найжахливіший злочин більшовицького режиму. Ключовою тезою для кожного українця має стати вислів: «Ми приречені пам’ятати». Але сьогодні лише пам’ятати про Голодомор – занадто мало. Перед українським суспільством стоїть надзвичайно важливе завдання: осмислити його як частину української історії в суспільно-політичному аспекті того часу, з’ясувати його причини, назвати винних у скоєнні злочину Голодомору-геноциду».

Десять років тому, 21 листопада 2013 року, розпочався Євромайдан. До річниці цієї події у великій читальній залі бібліотеки відкрилася виставка «Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі». Народні виступи, які згодом переросли в Революцію гідності, започаткували студенти, що вийшли на Майдан Незалежності на знак протесту проти рішення президента В. Януковича припинити перемовини з Європейською комісією про асоціацію України з Європейським Союзом. Студентські виступи були спонтанними, їхні учасники не пов’язували себе з жодною політичною партією й мали на меті лише продемонструвати, що українська молодь бажає бачити свою країну в ЄС.