До 175-річчя від дня народження французького письменника Гі де Мопассана відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка пропонує до перегляду зацікавленому користувачеві літературну експозицію, де мовами світу презентуються твори письменника і критична література про нього в антологіях і працях літературних критиків. Сам Гі де Мопассан, повне ім'я, якого Анрі́ Рене Альбер (1850-1893) відомий як натураліст і декадент, який прославився переважно своїми новелами. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики. Мопассан почав творчий шлях із публікацій у багатьох відомих газетах, таких, як «Le Figaro», «Gil Blas», «Le Gaulois» та «L’Écho de Paris», а згодом присвятив свій вільний час написанню романів та новел.

У понеділок, 11 серпня усі охочі могли взяти участь у лекції історика І. Сварника про митрополита Шептицького як охоронця пам’яток Галичини.

Як підкреслив науковець, Роман-Олександр-Марія граф Шептицький виріс і виховався в родині, яка не лише свято шанувала пам’ять про своїх славних предків – Шептицьких і Фредрів – але й усіляко дбала про розвиток культури та мистецтва. Майбутній митрополит отримав ґрунтовну освіту в Прилбичах від батька Івана й матерії Софії, в Кракові закінчив гімназію, у Вроцлаві університет. Заможність родини дозволила йому систематично ознайомитися зі світовим мистецтвом під час подорожей до Австрії, Італії, Греції. Він добре знав італійське й фламандське мистецтво, любив Рембрандта, Белліні, Джотто, фра Анджеліко, Рафаеля. Однак найбільше цінував давню українську ікону за її «коректність і делікатність рисунка, природність і гармонійність барв, стриманий колорит». Його захоплювала народна архітектура, творці якої «без олівця, паперу, без технічних шкіл, без ніякої помочі згори зуміли побудувати на цій українські землі такі чудові Божі храми». Кир Андрей уважав наше давнє мистецтво квінесенцією світової культури, яке поєднало традицію Візантії з духом Русі. Саме на цьому міцному фундаменті, на думку митрополита, слід будувати модерну культуру сучасної нації. Виявом цієї ідеї стало заснування Шептицьким 1905 р. Церковного (з 1910 Національного) музею у Львові. Його основою стали старовинні ікони, придбані меценатом в к. ХІХ ст. у с. Поляні біля Добромиля. Директором музею став відомий учений І. Свєнціцький, який на кошти митропоита організував систематичні експедиції на Бойківщину, Лемківщину, Гуцульщину. Агенти митрополита бували й у Росії, Білорусі, Польщі, купували в букіністів давні рукописи й стародруки. Національний музей збирав також портрети, гравюри, плани, старовинну зброю, церковні шати, скульптуру, свічники, писанки,мав історико-культурний, етнографічний відділи, архів і бібліотеку.Для розміщення великих збірок Шептицький придбав гарний будинок – палац Дуніковських. У 30-ті роки для фондів сучасного мистецтва збудували окрему будівлю позаду палацу. Збірки поповнилися творами Архипенка, Сосенка, Холодного, Сельських, Куриласа, Труша, Бойчука, Ковжуна, Караффи-Корбут та ін. З ініціативи І. Свєнціцького М. Драґан 1930 р. організував перевезення до Львова чудової дерев’яної церкви ХVIII ст. з с. Кривки, яка дала початок українському скансену.