24 березня у великій читальній залі історик Іван СВАРНИК розповів про життя видатного галичанина, наймолодшого сина Івана Франка Петра. Він був талановитим ученим-хіміком, долучився до створення «Пласту», воював за незалежну Україну в Легіоні УСС і в Галицькій армії, був одним із творців української військової авіації, а також був письменником, педагогом, видавцем. Усі ці справи робив із запалом, натхненням, яке спонукало й усіх навколишніх до дії.

Петро народився 1890 в Нагуєвичах, рано почав читати й писати, вчився з задоволенням, багато читав. Виявляв неабиякі здібності до чужих мов. Як і всі діти Франка, з дитинства відзначався самостійністю, наполегливістю, був беручким і безстрашним, любив долати труднощі. Від батька перейняв любов до риболовлі, природи, гірських мандрівок. Як і старші брати захоплювався різними видами спорту – гімнастикою, тенісом, лещетарством, волейболом, футболом, мотоциклами. З дитинства захопився хімією, обладнав вдома власну лабораторію. Згодом вступив до політехніки, а водночас мусив заробляти на життя: працював у страховій компанії «Дністер», викладав фізвиховання у гімназії, згодом в учительській семінарії. 1914, як і старший Тарас, добровольцем пішов на війну, був стрільцем , далі поручником у Легіоні УСС. Півтора роки воював, відзначився під Семиківцями й отримав срібний хрест за хоробрість. 1916 навчався в Сараєво у школі бойових пілотів, став повітряним спостерігачем.

18 березня 2025 у відділі абонемента відбулася зустріч з мандрівником-паломником та просто цікавою людиною Романом Ганджугою. Пан Роман вже більше десятка років мандрує: пішки пройшов Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Сербію, Боснію, Герцоговину, Словенію, Італію, Сан-Марино, Швейцарію, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Молдову і, звісно, усю Україну. Надзвичайно цікавою була його розповідь про ходу до Рима, на святу гору Афон, кожна з яких тривала не один місяць, про неймовірні зустрічі з цікавими людьми, контакт з природою. У словах пана Романа відчувається спокій, доброта, правдивість, радість, любов до людей, природи, життя. Це про таких, як він, колись сказав Григорій Сковорода: «Світ ловив мене, та не спіймав». Цікаво, що на цю зустріч пан Роман прийшов зі свого рідного села Розсоша, що на Хмельниччині, пішки, а це близько 300 км, за вісім днів. А вже 19 березня вирушив додому.

На пропозицію учителів початкової школи львівських шкіл відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка провів для учнів 6-го класу СЗШ N 62 урок німецької літератури на тему «Знайомство з традиціями карнавалів різних країнах світу». Урок проводила бібліотекарка відділу, маґістер класичної філології Людмила Федишин. Учні ознайомились із традиціями карнавалів, які проходять перед початком Великого посту, перед Великоднем, зокрема дізналися цікаві особливості карнавалів Німеччини, адже фактично слово «карнавал» походить від латинського «carne vale», тобто «прощання із м'ясом».

Присутні дізналися, що перша згадка про Венеціанський карнавал датується 1094 роком. Традиція венеціанців одягати в цей час маски бере початок у давніх римських Сатурналіїв, коли рабам на святі врожаю дозволяли сидіти поряд із патриціями, а тому всі ховали обличчя під масками, щоб не зважати на соціальну нерівність у такі дні.