19 березня у великій читальній залі нашої книгозбірні розгорнуто виставку «Душа летить у посвіті епох», присвячену 95-річчю від дня народження Ліни Костенко – відомої української поетеси, прозаїка та дисидентки. Ліна Костенко – це ціла епоха, жива легенда української літератури. Її влучне слово завжди відображало актуальні та наболілі проблеми суспільства. Ніколи не стояла осторонь, повсякчас висловлювала свою громадянську позицію – чи то у період дисидентського руху шістдесятників, чи сьогодні, у час воєнних лихоліть. Вона стала символом незламності і свободи. Лірична і водночас сильна. Надихає і окрилює.

У рамках виставки експонуються поетичні збірки Ліни Костенко, зокрема «Річка Геракліта», «Триста поезій», «Мадонна перехресть», «Неповторність», «Мандрівки серця» тощо, найвідоміші історичні романи письменниці «Маруся Чурай» та «Берестечко», поема-балада «Скіфська одіссея», прозовий твір «Записки українського самашедшого» та інші. Представлено також праці про життєвий та творчий шлях поетеси, аналіз її поезій, інтерн’ю, спогади.

Запрошуємо всіх охочих відвідати нашу виставку.

19 березня у великій читальній залі представлена виставка книг та періодики, присвячена 130-й річниці від дня народження видатного українського поета Максима Тадейовича Рильського. Таким він залишиться для нас назавжди – «молодим і чистим». Людиною щирої і відкритої душі, щасливим чоловіком у своїй родині, добрим батьком для своїх дітей і внуків. Поет-класик, публіцист, перекладач, літературознавець, громадський діяч, він однаково добре почувався і академіком, і рибалкою.

Гуманіст, співець земної краси, Максим Тадейович прославляв Людину-Творця, високі ідеали дружби і любові. Любив природу, пісні і музику. Любив людей і вони любили його: за щиру усмішку, за вірші, які читав спокійно і розмірено, за очі, що світилися теплом… Називали його Людиною Золотого серця.

Цього понеділка, 17 березня, лекція Івана СВАРНИКА про «Віслу» зібрала значно чисельнішу, ніж зазвичай, аудиторію. Адже для українців, які жили в Польщі, немає трагічнішої дати, як 28 квітня 1947 р. Тоді польські війська, поліція, прикордонники в ході акції «Вісла» почали насильне виселення українців із Краківського, Ряшівського й Люблінського в-в. Акції передував обмін населенням між СРСР і Польщею після договору 1944 між УРСР і Польщею про взаємний обмін населенням, що мав відбуватися виключно на засадах добровільності. Спочатку переселення справді було добровільним. Поляки з СРСР переважно виїжджали до Польщі самі: 1939 вони добре пізнали всі «принади» радянського ладу: депортації, тюрми й розстріли. Українці початково виїжджали в УРСР також добровільно: багато сіл були знищені війною, селянство потерпало від малоземелля, а в СРСР їм обіцяли землю, худобу, реманент. У 1944-1945 рр. виїхало понад 220 тис. українців. Далі темпи переселення сповільнилися, а в липні-серпні 1945, воно взагалі припинилося. Це пояснювалося просто: південний схід Польщі був етнічними українськими землями протягом століть. Коли переселенська акція в Польщі припинилася, влада застосувала економічний тиск, силові методи: Це дозволило виселити ще 260 тис. А коли й це не допомогло, польські комуністи вирішили ліквідувати українську меншину в Польщі, яку оцінювали у 150 тис. осіб.