«Кожна нотка у Шопена — це діамант, що впав з неба» — така назва книжкової експозиції у відділі літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка, присвяченої 215 річниці від дня народження видатного польського композитора й піаніста польсько-французького походження. Уроджений «Fryderyk Franciszek Chopin», при хрещенні 23 квітня 1810 року «Fridericus Franciscus Choppen», взяв французький варіант «Frédéric-François», коли у 20 років виїхав з Польщі до Парижа. У польських текстах прізвище іноді пишуть як Szopen.

На експозиції книгозбірні представлені видання мовами світу про життя і творчість композитора, його листування, стосунки з жінками Марією Водзіньською, Жорж Санд, композиторами Вінченцо Белліні й художником Еженом Делакруа, друзями-композиторами Гектором Берліозом, Францом Лістом і Робертом Шуманом, яких Шопен іноді критикував за їх музику, проте присвятив їм деякі свої композиції.

Після переїзду з Польщі до Парижу Шопен захворів на туберкульоз, який дошкуляв йому решту життя. Останні роки життя Ф. Шопен був вимушений прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора Людвіка; не обділили його увагою і французькі друзі. Шопен помер від серцево-легеневої недостатності, спричиненої туберкульозом, у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849 року. Згідно з його бажанням, на відспівуванні у церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти Реквієму Моцарта. Поховали його на паризькому кладовищі Пер-Ляшез. Серце Шопена, за його заповітом, перевезли на Батьківщину — воно покоїться в Базиліці Святого Хреста у Варшаві.

3 березня кожного року весь світ відзначає професійне свято – Міжнародний день письменника (International Writers’ Day). Подію заснував ПЕН-клуб (міжнародне об’єднання письменників) у 1986 році. В Україну свято прийшло аж у 2012 завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой. Міжнародний день письменника можуть вважати своїм професійним днем також редактори, журналісти, історики та інші майстри слова. Саме 3 березня усі автори мають можливість зібратись для презентації творчих напрацювань, обговорення літературних новинок та нагородження найкращих за письменницьку діяльність. Цікаво, що перший професійний письменник України Іван Нечуй-Левицький пішов з роботи вчителя російської мови заради письменництва на рідній солов’їній, Василь Симоненко терпіти не міг роботу журналіста, тому що не бачив у ній творчої свободи, а родина Бориса Грінченка розмовляла російською, та після прочитання «Кобзаря» письменник твердо вирішив спілкуватись виключно українською.

Першою ознакою присутності Шевченка у Львові можна вважати появу «Кобзаря» у крамниці Михайла Димета на пл. Ринок, 20. Це було 1862 р., тобто через рік після Шевченкової смерті. М. Димет був купцем, який торгував церковними речами, а водночас був активним громадським діячем, співзасновником Руського касина, товариств «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін. «Кобзар» вийшов у друкарні Куліша 1860 р., а його поява в Галичині відіграла дуже важливу роль в усвідомленні загальноукраїнської єдності. Завдяки таким культурним діячам, як М. Качковський, Т. Грушкевич, І. Верхратський та ін., він поширився серед учнів і студентів, його переписували й читали галичани. Після заснування народовцями «Просвіти» (1868) твори Шевченка популяризувалися читальнями, використовувалися аматорськими театральними гуртками, їх друкували в «Зорі», календарях, окремими брошурами.