7 березня у відділі мистецької літератури відбулась музична година «Символ національного відродження» до 210-річчя від дня народження Михайла Вербицького, композитора, диригента (1815-1870).

Розпочала зустріч завідувач відділу Надія Письменна, представивши книжково-ілюстративну виставку «Михайло Вербицький і його доба» та розповівши про творчість композитора.

Михайло Вербицький – священник УГКЦ, композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. Його рідне село називалося Яворник Руський, це територія Надсяння (Польща), де віддавна проживає багато українців…

Продовжила музичну годину Роксоляна Мисько-Пасічник, музикознавиця та регент церковного хору Храму св. Климентія папи УГКЦ.

Непростий життєвий шлях випав на долю о. Михайла Вербицького. Рання втрата батька, розлука з братом, драматичне особисте життя, злидні, це є неповним переліком того, через що прийшлось пройти Михайлу. Фанатична любов до музики і неймовірний талант до її створення, став для Михайла яскравим дороговказом у його житті. Після смерті батька виховувався у перемишльського єпископа Івана Снігурського, який був далеким родичем. У Перемишлі Михайло Вербицький закінчив гімназію та музичну школу, що діяла при греко-католицькому храмі.

Першою ознакою присутності Шевченка у Львові можна вважати появу «Кобзаря» у крамниці Михайла Димета на пл. Ринок, 20. Це було 1862 р., тобто через рік після Шевченкової смерті. М. Димет був купцем, який торгував церковними речами, а водночас був активним громадським діячем, співзасновником Руського касина, товариств «Просвіта», «Руська Бесіда» та ін. «Кобзар» вийшов у друкарні Куліша 1860 р., а його поява в Галичині відіграла дуже важливу роль в усвідомленні загальноукраїнської єдності. Завдяки таким культурним діячам, як М. Качковський, Т. Грушкевич, І. Верхратський та ін., він поширився серед учнів і студентів, його переписували й читали галичани. Після заснування народовцями «Просвіти» (1868) твори Шевченка популяризувалися читальнями, використовувалися аматорськими театральними гуртками, їх друкували в «Зорі», календарях, окремими брошурами.

В останній день зими, 28 лютого,у великій читальній залі відбулося представлення громадськості монографії Вікторії Романчук про значення журналу «Універсум» для нашої країни. Дослідницю та її різноаспектний доробок, зокрема в галузі перекладу з англійської та німецької мов, представив батько, а водночас і шеф-редактор часопису Олег Романчук.

Він розповів про ідею створення видання, яке виходить у Львові вже 30 років. Зокрема, підкреслив тематику в галузі національної безпеки, яку журнал послідовно обговорює весь цей час. Однак проблема України, як сказав пан Олег, полягає в тому, що до порад фахівців не дослухаються політики.

Вікторія Романчук подякувала проф.С. Костеві за наукове керівництво дослідженням і розповіла про концептуальні засади видання, окреслені вже з перших чисел, про тематичну особливість часопису, який став феноменом України і єдиним журналом, який послідовно висвітлює проблеми державного та військового будівництва, російсько-українських взаємин, відновлення історичної пам’яті, статусу української мови, різноманітних аспектів економіки, культури, міжнародних стосунків та ін. Особливістю видання є його потужний інтелектуальний рівень і висока критичність. Цьому сприяє ретельний підбір авторів матеріалів, серед яких були Б. Гаврилишин,Є. Сверстюк, Я. Дашкевич, І. Драч, Ю. Щербак, І Дзюба, В. Морозов, О. Федорук, М. Жулинський та багато інших.