7 червня виповнюється 100 років від дня народження відомої української вченої – лексикографа, палеографа й публікаторки джерел Уляни Єдлінської.

Уляна народилася 1924 р. в Хирові в родині робітника-залізничника. Навчалася в Дівочому інституті в Перемишлі, середню освіту продовжила в середній школі за «перших совітів», а завершила вже за німців у Львівській гімназії. Під час німецької окупації працювала в аптеці в Перемишлі. А 1944 приїхала до Львова, аби навчатися в університеті. Слухала лекції І. Свєнціцького, М. Рудницького, М. Возняка, здобула фах українського філолога. 1949 р. почала працю в Львівському відділенні Інституту мовознавства ім. А. Потебні АН УРСР. Зацікавлення історією мови вилилися в кандидатську про мову листів Б. Хмельницького. З 1959 працювала в Інституті суспільних наук, яким керував І. Крип’якевич. Була співтворцем 3-томного польсько-українського словника, короткого тлумачного словника української мови, працювала над «Словником староукраїнської мови ХІV-XV ст.». 1972, коли почалися репресії проти української інтелігенції, була звільнена з інституту. 1974 разом з іншими репресованими науковцями – Я. Дашкевичем і Л. Коць-Григорчук почала працювати в Історичному архіві, у відділі публікацій. Зокрема, багато зробила для виходу «ІІсторії Львова в документах і матеріалах» (1986), цікавого збірника листів до К. Студинського (1993). Спільно з О. Мацюком підготувала фундаментальний довідник «Галицьке намісництво» (вийшов 1990), координувала створення путівника по фондах ЦДІА України у Львові.

Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Кирило Трильовський – організатор українських парамілітарних сил у Галичині».

Вступне слово на круглому столі пошанування видатного українського громадського і політичного діяча, адвоката, журналіста та видавця, провідного члена Русько-української радикальної партії, організатора і творця товариств «Січ» і товариства «Січові стрільці», генерального отамана Українського січового союзу у Львові подав завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич, висловивши такі світоглядні думки.

Аби побачити велич постаті Кирила Трильовського потрібно осягнути його проект організації української нації – проект організації парамілітарних спортивних товариств «Січ», які виросли до Українського січового союзу, напіввійськової організації Українські січові стрільці і перетворилися в мілітарну силу нації – у Легіон українських січових стрільців – українське добровольче військове формування у складі австро-угорської армії в роки Першої світової війни і продовжилися в подальшій історії українських національно-визвольних змагань ХХ століття.

27 травня у великій читальній залі точилася розмова про львівську воду – Полтву, Сороку, Пасіку, Залізну Воду, Зубрю, Млинівку та інші потоки, про природні озера й ставки, створені міщанами й передміщанами – Пелчинський, Панєнський, Сакраменток, Кисельки та ін.

Як розповів історик Іван Сварник, наше місто виникло в дуже сприятливій для життя місцевості у прадавні часи. На березі Полтви і її приток люди осіли віддавна. Вода була необхідною для життя – для пиття, готування їжі, для купання і прання. Як вказує Зубрицький, Полтва була ще й транспортною артерією. По ній до Львова доходили невеликі судна з Балтики через Західний Буг. Для торгівлі Львова це був суттєвий фактор. Полтва і її притоки відігравали важливу роль у житті ремісників. Протічну воду у великій кількості використовували чинбарі й гарбарі. Обробка шкіри й подальше виготовлення з неї різноманітних речей – одягу, рукавиць, взуття, сумок, упряжі у Львові локалізувалися на передмістях – на Галицькому, де була вул. Гарбарська, й на Краківському. Розкопки в р-ні «Добробуту» виявили великий осередок шкіряного промислу ХV-XVIII ст. Полтва була примхливою річкою. В спекотну пору міліла, але в зливи виходила з берегів і заливала передмістя. При цьому навіть гинули люди. Під час однієї з повеней, як пише хроніст, до шпиталю св. Станіслава (в р-ні нинішнього Театру юного глядача) можна було дістатися лише човном. Сліди повеней відбилися на документах Львівського земського суду. Вони зберігались у склепі в Низькому замку, отож повені не раз заливали приміщення.