У понеділок велика читальна зала ледь вмістила всіх бажаючих послухати розповідь історика Івана СВАРНИКА про Цитадель, що торкнулася різних сторін минулого Львова, а в дискусії порушувалися й проблеми сьогодення й переспектив використання цього колись військового об’єкта.

Цитадель постала в сер. ХІХ ст., як відповідь влади на революційні події у Львові 1848 р. Її збудували на мальовничому узгір’ї на південний захід від середмістя, між Пелчинським ставом і нинішньою вул. Коперника. Тут було три горби, які звалися гора Шембека (Вроновських), Познанська чи Пелчинська й Каліча. Місце слугувало для відпочинку міщан. На поч. ХІХ ст. львівський археолог Ж. Паулі дослідив на горі язичницьке капище з кам’яною «бабою». А при будівельних роботах тут знайшли багато кам’яних і крем’яних знарядь, поховальні урни та ін. Автор проекту Цитаделі невідомий. А викупом грунтів для війська займалися архітектори Вондрашка й Резіґ. Увесь комплекс будівель, розпочатих 1851 і завершених 1854 р., складався з великої 3-поверхової казарми з червоної цегли, що мала форму розкритої літери «V» й завершуваласяна флангах двома відокремленими 3-поверховими квадратними артилерійськими вежами та 4 окремими круглими (точніше багатогранними ) 2-ярусними т. зв. максиміліанськими вежами для розміщення гармат. Дві з них – на Калічій горі (східна) й горі Вроновських (північна), що мали слугувати для вогневого контролю над містом, були більшими й мали діаметр 36 м. Дві менші вежі були навпроти Пелчинського ставу й Вулецьких пагорбів. Вони мали діаметр 18 м. Усі 4 вежі мали плоску покрівлю, згодом замінену шатровою, бійниці для гармат та ручної зброї. Навколо цих веж були сухі рови, вимощені кам’яними плитами, до брам вели звідні мости.