16 вересня, напередодні подій 1939 р., що змінили історію Галичини, у великій залі прозвучала доповідь колишнього архівіста І. Сварника про документи т. зв. «Народних Зборів» у Історичному архіві.

Цей фонд потрапив до Львова досить недавно – 1979 р. Його передали з Києва з Інституту історії партії, де він зберігався в Таємному архіві. Чому в таємному? Бо документи 1939 р. виразно свідчать про грубу фальсифікацію народного волевиявлення в Галичині, здійснену радянською владою і комуністами. По-перше, до виборів не були допущені жодні політичні партії, що існували на той момент на цих теренах: УНДО, БУНД, ППС, УХДП, не кажучи вже про ОУН чи Національний фронт Паліїва. Усі вони після 17 вересня були оголошені ворожими й антинародними, а їх керівництво заарештували. Самі вибори організовували т. зв. агітатори – спеціально відряджені комуністи й комсомольці. Вони вели агітацію, організовували вибори, вели підрахунки голосів, які фальсифікувалися на всіх рівнях. Нерідкими були арешти «підозрілих» осіб, наприклад, Серед «обраних» депутатів виявилася третина приїжджих з СРСР. Основні доповіді Народних Зборів, стенограми яких відклалися у фонді, писали не доповідачі – К. Студинський і М. Панчишин, а анонімні автори з Москви. Дивно читати в доповіді Панчишина слова про «миролюбну політику радянської влади щодо сусідів – Естонії, Латвії, Литви, Туреччини, Фінляндії й Румунії». Щоправда, три останні країни потім викреслили. Текст стенограми редагувала заздалегідь створена в Києві комісія з письменників (в т. ч. С. Фефер і М. Бажан) і журналістів.