В останній день літа у великій залі бібліотеки історики Олег ПАВЛИШИН, Іван СВАРНИК та Ігор ЧОРНОВОЛ дискутували про непересічну постать нашого політикуму ХХ ст. – д-ра Осипа Назарука.

Іван Сварник процитував цікаву думку проф.. Дашкевича, який охарактеризував Назарука як «дуже талановитого й дуже безхребетного» діяча, який не раз міняв свої політичні погляди – від радикала й соціаліста в студентські роки до українського патріота й державника від початку створення УСС, згодом прихильника Липинського й монархіста (20-ті роки, Америка), а врешті до творця католицької УНО під патронатом владики Хомишина. Також показав присутнім видану факсимільним способом 2021 р. «Антольоґію стрілецької творчости», яку відкриває вступна стаття Назарука «То було так…». При цій нагоді історик окреслив важливу роль ювіляра в діяльності як Пресової кватири УСС, так і Пресової кватири УГА, його численні документально-публіцистичні твори про Легіон. Щодо характеристики Дашкевича – вочевидь вона пояснюється діаметрально протилежними особистими людськими якостями з Назаруком.

28 серпня у відділі абонемента бібліотеки відбулося святкування 100-річчя від дня народження Якима Прохоровича Запаска. Ювіляра згадували Іван Сварник та Володимир Стасенко. Директор бібліотеки підкреслив, що науковий доробок Я. Запаска заслуговує на велику шану українського народу. Він залишив фундаментальні праці з історії ужиткового мистецтва, рукописної книги, українського книгодрукування. Історик розповів детективну пригоду з повернення до Львова памʼятника на могилі Адама Коцка, викраденого з Личакова у 50-ті роки минулого століття. Цю справу на міжнародному рівні порушив тоді доцент Я. Запаско, який водночас був головою Львівського товариства охорони памʼяток. Він написав листи до Німеччини та Латвії, і, після певного часу памʼятник повернувся до Львова. Володимир Стасенко розповів про Запаска, як про свого наставника й наукового керівника. Також підкреслив його роль у вивченні українського килимарства й декоративного мистецтва загалом (словник). Як людина Яким Прохорович був простим, невибагливим у житті, однак прямим і принциповим. В той же час, порівняно з Ісаєвичем, він був сміливішим у наукових пошуках, відстоював свої погляди на принципові відкриття, зокрема щодо дофедоровського книгодрукування. В житті й науковій роботі йому довгі десятиліття допомагала дружина – Марія Андронівна.

23 серпня о 15:00 у відділі мистецької літератури з нагоди Дня Державного прапора та Дня Незалежності України відбулась творча зустріч «Україні витворю корону!» з талановитою майстринею слова, фотохудожницею, артисткою, заслуженою діячкою естрадного мистецтва України Лідією Йолтуховською-Скоропис.

Розпочала захід завідувачка відділу Надія Письменна.

Лідія Йолтуховська-Скоропис відома в Україні завдяки публікаціям в періодиці столиці і багатьох міст України, кільком сотням передач на Національному телебаченні і радіо Львова, багатьох інших міст нашої Вітчизни, а також деяких закордонних телекомпаній. Як письменниця, педагог і психолог, природодослідниця, перекладачка з німецької мови, літературний і мистецький критик, на замовлення кількох газет і журналів вела сторінки казок, образків-есе природи рідної землі. Її поетичні збірки нагороджені п’ятьма літературно-мистецькими преміями: двома – «Гілка Золотого каштана» («Поезія» і «Дитяча література»), ім. Миколи Сингаївського, ім. Івана Нечуя-Левицького, ім. Данила Бакуменка. Лідія Михайлівна – член кількох творчих спілок, в т. ч. і міжнародної. Для вияву широких зацікавлень і можливостей їй служить авторський літературно-мистецький просвітницький проєкт «Лі-Дія-Енігма», своєрідний театр однієї артистки, нагороджений Почесною грамотою Всеукраїнського фонду культури ім. Б. І. Олійника на відзначення вагомих творчих досягнень і тридцятирічного ювілею проєкту.

Напередодні Дня прапора львівські екскурсоводи вислухали розповідь Івана Сварника про облоги Львова Хмельницьким 1648 і 1655 років. Очевидці пишуть, що над Хмельницьким у першому разі несли хоругву з його гербом. Якими були інші козацькі стяги – джерела не пишуть. Натомість під 1655 р. зафіксовано, що козаки мали десятки різних прапорів, з гербами земель, воєводств та іншими зображеннями. Історик пояснив, якими були земельні герби Руського, Белзького, Волинського, Подільського, Київського воєводств та різних українських земель. В кількох із цих знаків (Руське, Подільське воєводства, Перемиська земля) поєднювалися синя і жовта барви. В інших були червоні й білі зображення – Київське, Волинське воєводства. Біло-червоними були й хоругви з теренів Великого Литовського князівства. Також історик розповів про використання козаками подарованих їм прапорів. Зокрема, 1594 р. запорожці отримали хоругву від германського імператора з чорним орлом. Дорошенко мав «санджаки» (прапори) від турецького султана. Отож протягом століть на наших землях побутували різні символи й різні кольорові поєднання. Синьо-жовті кольори відомі від Грюндвальдської битви 1410 р. Під ними воювали наші галичани в кількох полках Руського воєводства (землі). Саме з цього часу можна починати традиції синьо-жовтого прапора.