До Міжнародного дня пам’яток і визначних історичних місць відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел.: 255-36-27) пропонує книжково-альбомну експозицію «За історичною спадщиною у сьогодення», де мовами світу представлена література найвизначніших пам’яток світової історичної спадщини, зокрема Львівщини.

Міжнародний день пам'яток і визначних місць відзначається із ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам'ятників і визначних місць (ІКОМОС), внесеної 18 квітня 1982 року. Рішення про відзначення дати було прийнято Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1983 році.

До 180-річчя від дня народження французького прозаїка, літературного критика, лауреата Нобелівської премії з літератури за 1921 рік Анатоля Франса (1844-1924) абонемент відділу літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка (Львів, вул. Мулярська, 2а. Тел.: 255-36-27) презентує літературну експозицію фондових видань мовами світу зі спадщини письменника, а також критичні матеріали про його творчість. Літературу можна взяти в абонементі відділу для домашнього читання терміном на місяць, після чого необхідно повернути, або продовжити термін користування.

У понеділок, 22 квітня екскурсоводи й усі бажаючі взяли участь у цікавій розмові про нинішні й колишні львівські некрополі.

Історик Іван Сварник розповів про давні міські цвинтарі, згадані Зубрицьким у «Хроніці міста Львова». Їх у Львові в давнину було не так багато. В самому місті це цвинтар міської церкви (Успенської), вірменський, катедри. Поза мурами – Онуфріївського монастиря, костелу Марії Сніжної, жидівський (окописько) і татарський навпроти Татарської (потім Краківської) брами. Не згадує Зубрицький цвинтарів Бернардинів, Єзуїтів, Францисканців, Домініканців. Адже у всіх націй померлих ховали в освячений ґрунт біля святинь. Таке накопичення кладовищ у Львові й навколо погіршувало санітарний стан: останки розкладалися в землі й потрапляли в ґрунтові води, в струмки й криниці. Це викликало епідемії чуми й холери. Померлих від пошестей від ХVІ-ХVІІ ст. ховали на двох окремих цвинтарях за містом – Личаківському й Папарівці (на північ від Високого замку). Крім того, чумні поховання, як пише А. Шнайдер, були в підземеллях Бернардинського монастиря. Частина їх залишається там і до нашого часу.