2 серпня у великій залі бібліотеки зібралися шанувальники поетичного слова, історики, бібліотекарі, просвітяни, громадські діячі, аби привітати з 80-річчям відомого поета й науковця Петра Шкраб’юка. Колеги «по цехові» - Євген Салевич, Андрій Содомора, Андрій Левик,– говорили про легкість поетичного пера ювіляра, його вміння помічати прекрасне в житті, відгукуватися на пекучі проблеми сьогодення, зокрема нинішню війну. Андрій Содомора підкреслив образ дороги, який наскрізною темою виступає у поетиці ювіляра. Іван Сварник розповів про історичні розвідки Петра Шкраб’юка про Крехівський монастир, орден ЧСВВ, про Михайла Павлика. Окремо зупинився на історичній есеїстиці. Ігор Данилиха подарував Петрові власноруч виконаний дружній шарж з віршованою присвятою. Лука Павлюк продемонстрував свою весільну фотографію і вітального вірша, складеного з цього приводу Петром Шкраб’юком.

Цього понеділка екскурсоводи Львова взяли участь у розмові про найвидатнішого львівського історика сучасності Ярослава Дашкевича. Як корінний львів’янин, він усе життя (крім 7 років тюрем і таборів) прожив у нашому місті, добре знав його та любив.

Батьками Ярослава були відомі історичні діячі – полковник УСС (київських) Роман Дашкевич і легендарна Олена Степанівна. По батьківські лінії вчений виводив свій родовід з князів Корибутів, про що нам нагадував масивний золотий сиґнет на його руці. Арситократичною була і його манера одягатися, і поведінка, і ставлення до жінок. Педант за натурою, він ніколи й нікуди не запізнювався, старанно готувався до кожного виступу, який завжди був зваженим, логічним і послідовним. Людина глибоких і обширних знань, чудовий знавець різних, у т. ч. й «мертвих» мов, він був єдиним в Україні знавцем вірмено-кипчацької мови, авторитетним знавцем і дослідником історії вірмен в Україні. Кандидатську «Україно-вірменські історичні зв’язки» він захистив у Єревані. Але перед тим, щойно закінчивши філфак ЛДУ, він 1949 р. був заарештований «за збереження й поширення антирадянської літератури». Побував у тюрмах Львова, Золочева, Києва, Харкова, Петропавловська, в таборах Карабаха й Казахстану. Після повернення до Львова (1956) був безробітним. З 1957 працював бібліографом Інституту суспільних наук, 1962 видав монографію про вірменські колонії в Україні ХV-ХІХ ст., а 1963 захистив кандидатську дисертацію. 1966 звільнений з роботи за вказівкою КДБ, знову безробітний. Далі працював у Музеї етнографії, в Історичному архіві, був безробітним. З 1990 працював у ІСН, а з 1992 створив і очолив Львівське відділення Інституту археографії. Помер 2010 р. у Львові, похований на Личакові.