Провідне коло Організації української нації «Держава», Українське національне середовище, громадська організація «Міждисциплінарні філософські студії «Ентазис» та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Державотворча традиція: диктатор ЗУНР Євген Петрушевич».

Вступне слово на пошанування українського громадсько-політичного діяча, доктора цивільного і церковного права, Президента Української Національної Ради і Уповновадженого Диктататора Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича виголосив завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич:

«Наша мета – подати історію української національної людини, провідника нації в часи української національної революції 1917 – 1923 рр. у якій відбилася тогочасна національна історія. Наша головна мета – тривання історії української цивілізації.

Український національний шлях Євгена Петрушевича – це шлях творення української держави у час падіння Австро-Угорської імперії, це взірець служіння нації, взірець відповідальності за долю нації, це високе проявлення давнього аристократичного українського роду, це високе проявлення священичого роду і це свідчення державотворчого начала нашої нації і відвічної ідеї соборності нації».

5 червня до бібліотеки знову завітали львівські екскурсоводи. Цього разу на лекцію Івана Сварника про галицьку шляхту.

Історія галицької шляхти, за словами лектора, тісно пов’язана зі складною політичною історією нашого краю. Шляхта (первісно боярство) сформувалася в період Галицько-Волинської держави. Вона була привілейованою верствою суспільства, основною функцією якої була військова служба у княжому війську. Постійні війни й ворожі напади вимагали добре озброєного й навченого війська. Взамін за військову повинність галицька знать, яка на перший поклик князя вирушала в похід – багатша кінно, бідніша – пішо, отримувала землеволодіння й підданих. У 1340 р. місцева правляча династія, після отруєння Юрія ІІ-Болеслава, вигасла й почалася тривала боротьба за галицький спадок між сусідами – Польщею, Литвою і Угорщиною. Ці країни були пов’язані з галицькими князями й королями кровними узами. Тривалий час руська знать віддавала перевагу Литві. Місцеві князі й бояри взяли найактивнішу участь у війнах Свидригайла, в численних змовах і повстаннях, отож після перемоги Польщі втратили свої володіння і вплив на життя держави. Північна знать Сіверщини й Чернігівщини (Масальські, Одоєвські, Барятинські) перейшла до московських князів, які зберігали православ’я. Аристократія – князі Острозькі, Корецькі, Заславські, Вишневецькі, аби зберегти свій вплив, з часом асимілювалися: окатоличилися й ополячилися. Натомість середня і дрібна шляхта зберігала свої віру, мову й традиції. Особливо багато цієї шляхти було в перед гір’ях Карпат – на Старосамбірщині, Сколівщині, Турківщині. Це родини Ступницьких, Крушельницьких, Топольницьких, Яворських, Яворівських, Турянських, Стрільбицьких та ін. Вони належали до кількох гербових родин – Сасів, Корчаків, Абданків та ін.

2 червня у відділі мистецької літератури відбулась музична мозаїка за мотивами твору «Весняна казочка» Наталі Забіли, в якій взяли участь учні Дитячої мистецької школи №10 під керівництвом Олени Абаєвої.

Наталя Забіла – улюблена письменниця усіх дітей України. Її вірші, казки, оповідання знають всі діти. Тому, як одна з найвідоміших дитячих письменниць, вона не могла оминути казку. Всі казки, які написала Наталя Забіла, нелегко навіть перелічити. Вони вводять читача в світ веселих пригод. У казках письменниці часом діють давно відомі персонажі і сюжети їхні перекликаються з народними сюжетами.