З нагоди 205-ої річниці від дня народження чеської письменниці, поетеси, перекладачки, збирачки казок, редакторки та публіцистки Божени Нємцової (1820-1862) абонемент відділу літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка представляє книжкову експозицію її письменницької творчості. Навколо неї свого часу утворились міфи і припущення, що вона насправді старша вказаного в документах віку, приблизно 1816 чи 1817 років народження. Деякі літературознавці висували гіпотезу, що Б. Немцова була позашлюбною донькою княгині Катерини Заганьської або її сестри Доротеї. На користь цієї гіпотези свідчать зовнішня схожість і дуже теплі стосунки Божени та Катерини.

На долю письменниці випали важкі випробовування, внаслідок чого її життя було доволі складним. У 1843-47 роках родина жила в Домажлицях, де під впливом Вацлава Болемира Небеського й Карела Яромира Ербена Божена Немцова почала писати чеською. Першим її твором був вірш «Чеським жінкам» (1843). Написавши ще кілька віршів, Немцова перейшла на прозу. Найпомітнішим твором цього періоду стали публіцистичні «Картини домажлицьких околиць» (1845-1846) і «Народні казки та перекази» (ч. 1-7, 1845-47), що зайняли особливе місце в її творчості.

До 520-ої річниці від дня народження польського письменника і поета-мораліста, релігійного полеміста епохи Відродження (належав до кальвіністського табору), політика, музиканта Міколая Рея (1505-1569) абонемент відділу літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка пропонує зацікавленому користувачеві книжкову експозицію вбраних і окремих поетичних і прозових творів. Рея називають «батьком польської літератури», оскільки він першим серед польських письменників писав тільки рідною мовою, хоча повсюди панівною була латина. Крім того, Рей заклав підвалини провідних родів і жанрів польської літератури. Навчався Міколай Рей у Скалмежі (1514-1516), у Львові (1516-1518) і рік у Краківській Академії. Саме він першим показав, що літературу можна успішно розвивати й народною мовою, і найбільше зробив для того, щоби в польській літературі народна мова взяла гору над латиною. М. Рей писав живою та барвистою мовою, якою розмовляла тодішня польська знать, і хоч йому бракувало широкої освіти, він завдяки таланту мав змогу висловлювати свої ідеї легко, з хорошим почуттям ритму й рими, у справді реалістичній манері.

До 290-ої річниці від дня народження польського церковного діяча, філософа, поета, письменника, драматурга, перекладача і журналіста Ігнація Блажея Францішека Красицького (1735-1801) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка представляє книжкову експозицію творчого шляху поета, а саме: оригінальні твори та літературу про нього мовами світу. Ігнацій Красицький відомий своєю поезією (сучасники надали йому почесне звання князя поетів), філософськими трактами, драмами, науковими працями. Його поеми, сатири, оди, гімни, поетичні послання, пісні, фрашки (тобто дрібнички), байки відрізняються продуманою композицією, відточеною формою, лаконізмом і логічною прозорістю стилю. Він є одним із творців нової літературної мови, заснованої на розмовній мові аристократії та інтелігенції. Він удосконалив ритміко-римічний, силабічний лад, збагатив поезію елементами фольклорного силаботонізму. Його формально-стилістична віртуозність особливо наочно постає в лапідарних байках-епіграмах. У них сенс диктується логікою розвитку сюжету, характером кульмінації та розв'язки, обумовлених просвітницько-скептичним баченням реальності — гору бере багатий і сильний, закони створюються на догоду беззаконню, святенництво переважає над вірою, а розрахунок — над почуттям.

До 120-річчя від дня народження польського поета Константи Ільдефонса Ґалчинського (1905–1953) відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка представляє книжкову експозицію творчого шляху поета, а саме: оригінальні твори та літературу про нього мовами світу. Висока духовна наснага пронизує всю поетичну спадщину Ґалчинського. Життєві та соціальні драматичні катаклізми, що випали на його долю, не похитнули властивого поетові життєствердного світовідчуття. "Посмішка — моральний обов'язок людини",— напівсерйозно, напівжартома стверджував він. Талант Ґалчинського барвистий і багатогранний. Його філологічна освіченість передбачає інтелектуального читача для вишуканої, високої поезії ("Муза", "Венера", "Гімн Аполлону", "Ніобея"). А його сатиричні та жартівливі вірші написані у легкій, ігровій, доступній манері оповіді, як, наприклад, вірш "Чому огірок не співає". Творчість Ґалчинського відзначається парадоксальністю думки, афористичністю і лаконізмом письма, узагальненістю характеристик. Його поетичний стиль поєднав лірику, гумор і сатиру. Його сатира різноманітна за жанрами: сатиричні вірші, байки, поеми, фейлетони.