У неділю, 9 березня 2025 року, Україна відзначала 211-ту річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка — видатного українського поета, художника та символа української нації. З цієї нагоди у багатьох країнах світу відбулася церемонія покладання квітів до пам'ятника Великому Кобзареві. Ця дата є однією з найважливіших для української культури, адже Шевченко — не лише видатний поет, а й художник, мислитель, борець за волю України. Його творчість, зокрема «Кобзар», стала духовним символом українського народу.

З нагоди Міжнародного жіночого дня відділ літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка пропонує книжкову експозицію жіночих авторів і видань про видатних і відомих жінок мовами світу. Тут кожен може знайти літературу згідно зі своїми уподобаннями. Вона вся надзвичайно цікава, навіть часом маловідома. Тож, відвідайте Іноземну книгозбірню, аби знати більше!

Міжнародний день боротьби за права жінок (англ. International Women's Day), повна назва Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир (рішенням ООН від 1977 року) — є міжнародною датою, яку щорічно відзначають 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Темою цієї дати теж є рух за права людини, виокремлюючи права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як статева рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок. Міжнародний день боротьби за права жінок розпочинався як соціалістичне політичне свято і є змішаним в культурі багатьох країн, насамперед в Європі, особливо в соціалістичному блоці. Протягом 20 століття він відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято. Міжнародний день боротьби за права жінок є найзначнішим із феміністичних свят.

«Кожна нотка у Шопена — це діамант, що впав з неба» — така назва книжкової експозиції у відділі літератури іноземними мовами імені Омеляна Масляка, присвяченої 215 річниці від дня народження видатного польського композитора й піаніста польсько-французького походження. Уроджений «Fryderyk Franciszek Chopin», при хрещенні 23 квітня 1810 року «Fridericus Franciscus Choppen», взяв французький варіант «Frédéric-François», коли у 20 років виїхав з Польщі до Парижа. У польських текстах прізвище іноді пишуть як Szopen.

На експозиції книгозбірні представлені видання мовами світу про життя і творчість композитора, його листування, стосунки з жінками Марією Водзіньською, Жорж Санд, композиторами Вінченцо Белліні й художником Еженом Делакруа, друзями-композиторами Гектором Берліозом, Францом Лістом і Робертом Шуманом, яких Шопен іноді критикував за їх музику, проте присвятив їм деякі свої композиції.

Після переїзду з Польщі до Парижу Шопен захворів на туберкульоз, який дошкуляв йому решту життя. Останні роки життя Ф. Шопен був вимушений прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора Людвіка; не обділили його увагою і французькі друзі. Шопен помер від серцево-легеневої недостатності, спричиненої туберкульозом, у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849 року. Згідно з його бажанням, на відспівуванні у церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти Реквієму Моцарта. Поховали його на паризькому кладовищі Пер-Ляшез. Серце Шопена, за його заповітом, перевезли на Батьківщину — воно покоїться в Базиліці Святого Хреста у Варшаві.

3 березня кожного року весь світ відзначає професійне свято – Міжнародний день письменника (International Writers’ Day). Подію заснував ПЕН-клуб (міжнародне об’єднання письменників) у 1986 році. В Україну свято прийшло аж у 2012 завдяки ініціативі української письменниці Лариси Ніцой. Міжнародний день письменника можуть вважати своїм професійним днем також редактори, журналісти, історики та інші майстри слова. Саме 3 березня усі автори мають можливість зібратись для презентації творчих напрацювань, обговорення літературних новинок та нагородження найкращих за письменницьку діяльність. Цікаво, що перший професійний письменник України Іван Нечуй-Левицький пішов з роботи вчителя російської мови заради письменництва на рідній солов’їній, Василь Симоненко терпіти не міг роботу журналіста, тому що не бачив у ній творчої свободи, а родина Бориса Грінченка розмовляла російською, та після прочитання «Кобзаря» письменник твердо вирішив спілкуватись виключно українською.