Йозеф Лізґаніґ

Сьогодні ім’я автора першої топографічної карти Галичини складеної методом тріангуляції системі координат Йозефа Лізґаніґа¹ тією чи іншою мірою відоме в українських наукових колах. У середовищі астрономів, геодезистів та дослідників давньої картографії – більше, для широкого загалу – менше.

Тим не менше, у лютому 2019 року виповнилося 300 років із дня народження відомого австрійського філософа, математика, астронома, винахідника і конструктора астрономічних та геодезичних приладів, картографа Йозефа Ксаверія Лізґаніґа, який 30 останніх років свого життя працював, творив та досліджував у Львові.

З 1772 року Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Перші патенти і розпорядження імператриці Марії Терезії декларують реформи в управлінській, аграрній, адміністративній, освітянській, медичній, науковій та ін. сферах новоприєднаного краю.

Рівно 250 років тому, 15 вересня 1772 року, до Львова ввійшла австрійська армія. Так закінчився польський період історії нашого краю. Наступні 146 років – це не так уже й багато. Однак австрійський період відіграв винятково важливу роль в історії Польщі, а особливо України, для якої австрійська Галичина стала «українським П'ємонтом». Тож чому австрійці назвали нову провінцію Галичиною?

24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила незалежність України, яку затверджено на референдумі 1 грудня 1991 р. З того часу минув 31 рік. Міжвоєнна Польща існувала 21 рік. У польській історіографії дослідження міжвоєнного двадцятиліття – ціла індустрія; жоден інший період історії Польщі не обговорюється так інтенсивно, як цей. І цей феномен має своє пояснення: зміни, які сталися тоді в польському суспільстві, справді грандіозні. Сучасна Українська Держава існує довше, тому зміни, які відбулися в українському суспільстві, – значно більші; живемо в ІІІ тисячолітті, зрештою. Лихі дев’яності, Кравчук і Чорновіл, талони, купони, Кучма, гривня, рок і джаз, «Воплі Відоплясова», «Динамо» (Київ), глобалізація, Партія регіонів, БЮТ, «Наша Україна», стільниковий зв’язок, Помаранчева революція, інтернет, Євробачення, «Шахтар» (Донецьк), брати Клички, Євромайдан, Крим і Донбас, війна, Порошенко і Зеленський. І знову війна.

24 червня минуло 90 років від дня народження ОРЕСТА-НЕСТОРА МАЦЮКА (1932-1999) – українського історика-архівіста, видавця джерел, дослідника книгодрукування, історії паперу й фортифікацій. Орест народився у м. Трускавці в родині вчителя Ярослава Мацюка, замордованого більшовиками у червні 1941 р. Хлопчика виховували дід і баба, далі він навчався у Трускавці й Дрогобичі. Від 1949 працював колектором у Бориславській “Нафтогазрозвідці”. Згодом вступив до Львівського інституту фізкультури, звідки перевівся до Львівського сільськогосподарського інституту, економічний факультет якого закінчив 1956. Працював у Золочеві інструктором райкому комсомолу, економістом-плановиком, ентомологом. 1956 р. опублікував перші краєзнавчі розвідки, зокрема про Високий замок у Львові. 1960 переїхав до Львова на роботу в Історичному архіві (ЦДІА УРСР), де працював 39 років, аж до смерті. Спочатку боровся зі шкідниками паперу в лабораторії, потім був архіваріусом, молодшим науковим співробітником, старшим архівістом, завідував відділом, був заступником директора, врешті став директором установи.

Сьогодні вранці зупинилося серце мого щирого друга, великого патріота України Богдана Якимовича. Він прожив 70 років, однак за життя зробив стільки, скільки не зробило й десятеро інших.

Він майже до самого кінця залишався борцем, останні роки боровся зі смертельною недугою і вірив, що подолає її. «Івасю, - сказав він кілька місяців тому, - тепер я лікую себе сам, бо найкраще знаю свою хворобу і свій організм». Я змовчав, бо зрозумів, що лікарі вже зробили все, що могли.

Востаннє ми бачилися навесні в Музеї Франка на обговоренні подальшого перейменування вулиць Львова. Це не було випадковістю. Адже Богдан ще з кінця 80-х років минулого століття був активним членом експертної групи з перейменування львівських топонімів (її очолював архівіст Орест Мацюк). Якимович відповідав за «військовий» напрям. Саме з його ініціативи у Львові з’явилися вулиці Л. Мацієвича, О. Засядька, ген. Д. Грицая, О. Грекова, В. Курмановича, Чупринки, І. Чмоли, С. Ляймберґа та ін. Розуміючи важливість популяризації цих змін, Богдан систематично публікував у пресі «Абетку нових назв», подаючи стислі біограми маловідомих широкому загалові осіб.